в означеннях
Тлумачення, значення слова «покій»:

ПО́КІЙ, кою, чол., заст.

1. Відсутність руху і шуму; тиша. Південь наближавсь, Угамувався мир дібровний; В таємних надрах лісу став Покій, словами невимовний (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 320);
//  Тихе, мирно життя, згода. [Петро:] Він те [закон] установлює, дбаючи про мир та покій у сім'ї, а ще більше він дбає про всесвітній мир (Панас Мирний, V, 1955, 177);
//  Мир, примирення. Візьміть назад свої гостинці, Одправте їх к багатирю Енею і просіть покою (Іван Котляревський, I, 1952, 275).

2. Душевна рівновага; відсутність хвилювання, турбот, тривог, сумнівів і т. ін. На серці затихають муки; на душі — радість, покій (Панас Мирний, III, 1954, 32); [Сербин:] Взяла ти, Мар'яно, моє серце, і не буде йому покою до самої могили (Степан Васильченко, III, 1960, 32).
 Давати (дати) собі покій — переставати турбуватися, хвилюватися; заспокоюватися. Ми б, ви та я, попотужили, може, й поплакали та й дали собі покій, а Остап ні — собі покою не давав (Марко Вовчок, I, 1955, 328); Дати покій кому — перестати турбувати, тривожити кого-небудь, докучати комусь. — Дай мені покій, Матвійчику, — одказала я, — я дуже спати хочу (Марко Вовчок, VI, 1956, 320); Жити в покої з ким — жити у злагоді, у мирі з ким-небудь. Серденько моє, Колись ми обоє Любились вірно, Чесно, примірно, І жили в покої! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 9); Нічим їй ніхто не догодить, ні з ким жити в покої, в лагоді не може (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 465); Іти (проситися і т. ін.) на покій — іти (проситися і т. ін.) на відпочинок; На покої [бути (сидіти і т. ін.)] — не працювати, відпочивати (бути у відставці, на пенсії і т. ін.). Сидіть дома, на покої, Не пристало козакові (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 119); Не давати (не дати) собі покою — не переставати турбуватися, хвилюватися; не заспокоюватися; Не давати покою кому — турбувати, тривожити кого-небудь, докучати комусь. А Маруся не встає — їй покою не дає Сон: щось серце чує... (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 67); Дядина гримає, що дитина нікому не дає покою (Панас Мирний, I, 1954, 91); Не знати покою — не мати душевної рівноваги, бути вічно в роботі, турботах, тривозі, хвилюватися. Щоб тебе пекло та варило! Щоб ти не знав ні вдень, ні вночі покою! (Номис, 1864, № 3720); Не знали ми покою Над нивою чужою (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 264).
Вічний покій: а) заспокоєння після смерті. Стара вже стала, пора б і кісточкам на вічний покій... (Олекса Стороженко, I, 1957, 103); б) уживається при згадці про покійного. [Демко:] Як покійні батько померли, царство їм небесне, вічний покій, мені тоді було годів з десяток (Марко Кропивницький, II, 1958, 198); — Вічна пам'ять, синочки... Вічний покій... (Василь Кучер, Голод, 1961, 223).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 24.

Коментарі (0)

ПОКІ́Й, кою, чол.

1. Те саме, що кімната. А доня взаперті сидить В своєму сумному покої (Тарас Шевченко, II, 1963, 32); Адась вийшов з маминого покою (Іван Франко, VII, 1951, 73); Будинок у Плачинди просторий, міщанський, на п'ять покоїв (Михайло Стельмах, I, 1962, 308).
 Приймальний покій — приміщення у лікарні, де хворі одержують першу допомогу, де їх розподіляють по палатах. Ось і лікарня. Зайшли до приймального покою (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 23).

2. перев. мн. Пишне, багате приміщення. Ланові заманулось покоївки. Її ото й узяли до папських покоїв (Панас Мирний, II, 1954, 158); Оці будинки, покої, по яких перше блукала одна несита і загребуща людина, — тепер підуть під школи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 24.

Коментарі (0)