ПОКІ́ЙНО, рідко. Присл. до покійний 2. — Грицьку! Я тебе не займаю, не руш і мене, — покійно і твердо відказав Василь (Панас Мирний, IV, 1955, 18); — Ось і кріслечко; у ньому так покійно сидіти, — щебетав він (Панас Мирний, III, 1954, 159).
ПОКІ́ЙНО, рідко. Присл. до покійний 2. — Грицьку! Я тебе не займаю, не руш і мене, — покійно і твердо відказав Василь (Панас Мирний, IV, 1955, 18); — Ось і кріслечко; у ньому так покійно сидіти, — щебетав він (Панас Мирний, III, 1954, 159).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 24.