ПОКІ́ЙНИЙ, а, е.
1. Який помер, померлий. Від
матері покійної се чула: Як виростеш, то будеш вільна,
доню (Леся Українка, I, 1951, 106); [Шумейко:] Ми з твоїм
покійним дідом Андрієм товаришували колись років
з тридцять (Іван Микитенко, I, 1957, 464);
// у знач. ім. покійний,
його, чол.; покійна, ної, жін. Померла людина; небіжчик,
небіжчиця. Трохи не опівночі знарядили покійну й
положили на столі (Панас Мирний, III, 1954, 119); Ухвалила
громада наша прийняти уділ у тому похороні
депутацією й вінком на могилу покійного (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 166).
2. рідко. Спокійний. Зовсім вона себе чує і покійною,
і щасливою (Панас Мирний, III, 1954, 223); І спів пташок,
і зелень сада: Життя покійне та легке... (Павло Грабовський, I, 1959,
222);
// Зручний (про предмети).