в означеннях
Тлумачення, значення слова «покінчити»:

ПОКІНЧИТИ, чу, чиш, док.

1. перех. (заст.) і неперех. Завершити, закінчити що-небудь; довести до кінця. Пан справник, покінчивши своє діло з головою, вийшов сідати на повозку (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 270); Учора трупа Саксаганського покінчила грати у нас і поїхала в Харків (Панас Мирний, V, 1955, 419); Тільки не відкладай надовго вияснення сеї справи, бо мені хтілось би покінчити з нею скоріш (Леся Українка, V, 1956, 379); Коли покінчили зі стравою, Ремо подякував і попрохав кальяну (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 85); Покінчивши з цим питанням, перейшли до поточних справ (Андрій Головко, II, 1957, 466); Покінчивши з загорожами, молодий господар взявся до роботи (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 263);
//  Витратити до кінця. Гострий запах паленої сірки ще не вивітрився,.. хоча з сьогоднішньою порцією сірників Кузьма Іванович давно покінчив (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 5).

2. перех. (заст.) і неперех. Ліквідувати що-небудь, позбутися чого-небудь. Аграрне питання в Росії на кінець XIX століття поставило на розв'язання суспільним класам завдання: покінчити з кріпосницькою старовиною.. (Ленін, 17, 1971, 129); Народ потягся до книжки, до світла, прагнучи якнайшвидше покінчити.. з неписьменністю і темрявою (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 66);
//  Покласти край чомусь, припинити тривання чого-небудь. Щоб покінчити муки, Лазар чіплявся за ноги, витягував тіло (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 199); Народ, Ленін вимагали від своєї армії покінчити з воєнними фронтами ще до зими (Олесь Гончар, II, 1959, 371); Коли на них міцно налягав сон, вони замовкали, дрімаючи, а в цей час недремні мовчки затісувалися в чергу, щоб скоріше просунутися до жомових ям і покінчити із оцим безконечним, безнадійним чеканням (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 145).

3. неперех., з ким, розм. Позбавити життя, убити когось; знищити. Так він і впав. З ним покінчили одразу (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 101); Він спрямував коня на Іванка і хотів одним ударом покінчити з ним (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 123).

4. неперех., на чому. Прийняти якесь рішення. Так сперечались довгенько І на тому покінчили, Щоб робити звичайненько їм обом, як перш робили (Павло Грабовський, I, 1959, 452); На тім і покінчили, що.. поговорить іще зо Славком про батька (Лесь Мартович, Тв., 1954, 152).
Покінчити життя самогубством; Покінчити з собою — здійснити самогубство, позбавити себе життя, вбити себе. Тільки на Київщині в одному 1839 році покінчили життя самогубством 39 дівчат-кріпачок, зведених панами й офіцерами (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 56); І саме тому, що — на випадок катастрофи — у нього було тепер чим покінчити з собою, він почував себе майже в цілковитій безпеці (Олесь Гончар, III, 1959, 161).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 25.

Коментарі (0)