ПОКЛАДАТИ, аю, аєш, недок., ПОКЛАСТИ, аду, адеш, док., перех.
1. на кого—що. Доручати комусь, чомусь
виконання певного завдання. Клопоту було й без цього,
а Келембет покладав на них нові завдання (Юрій Яновський,
II, 1954, 100); — Під загрозою — залізниця на
Миколаїв. Партійний комітет покладає на вас, таврійські
комунари, будь-що втримати залізницю (Олесь Гончар, II,
1959, 105); Початок будівництва покладемо на комсомол
(Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 107); Пан Безобразов мав
невеличкий маєток і все господарювання по ньому поклав на
тітку Домаху (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 26);
//
Зобов'язувати когось що-небудь робити, примушувати
до чогось і т. ін. Свята церква поклала на діда покуту:
він якийсь час мусив кожного.. свята ходити на всі
богослужби (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 24); Імперіалізм
поклав на народи нечуваний тягар озброєнь (Програма КПРС,
1961, 51).
♦ Покладати (покласти) відповідальність на кого —
що — робити відповідальним за що-небудь, перед ким-,
чим-небудь. Орден Леніна, що прикрашає заводський
прапор, покладає на працівників заводу особливу
відповідальність перед Вітчизною (Радянська Україна, 16.I 1948, 1);
Покладати [всю] надію ([всі] надії) див. надія.
2. Віддавати життя, душу, витрачати сили, роки на щось, для якоїсь мети і т. ін. Польська шляхта покладає свої сили на полонізацію.. русинів, грається єзуїтськими комітетами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 393); [Хвора:] Чернице, спогадай: стоїть у вашій книзі: «Ніхто не має більшої любові, Як той, хто душу поклада за друзів» (Леся Українка, I, 1951, 121); — Знаєте, коли все своє життя покладаєш на одну мету, так якось дуже боляче стає, коли чим-небудь доторкнешся до того місця (Гнат Хоткевич, I, 1966, 148); Вона поклала стільки сили, стільки праці в цей клаптик землі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 268); — Поклав я свій вік, цього лісу доглядаючи, покладе, може, й син так само (Любов Яновська, I, 1959, 348); Честь і вічна слава, і добра пам'ять достойному сину українського народу композитору Миколі Лисенку, який.. увесь свій талант і многолітній труд поклав на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу (Олександр Довженко, III, 1960, 23); Боярин Семен Олуєвич під ніс руку з мечем, і галас ущух. — Клянуся живіт свій покласти за князя Данила (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 26).
3. тільки недок., заст., уроч. Те саме, що класти 1, 2.
Для своєї дитини й голову під сокиру покладають
(Марко Вовчок, I, 1955, 201); І стала її [дитину] на піч
покладати, і кожухом укривати, і водою напувати...
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 439); Родичі й подруги молодої з
піснями наряжають Марію у біле вбрання й урочисто
покладають вінок на її коси (Нар. тв. та етік, 2, 1962,
97); Вінки до обеліска над могилою Невідомого солдата
покладають військові делегації дружніх армій (Вечірній Київ, 30.IX 1967, 3).
Не покладати рук, заст. — працювати весь час,
невтомно, сумлінно. Ніхто її не побачить нігде і ні з ким,
.. усе за роботою та по господарству, цілий день рук
не поклади (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 314); Не покладаючи
рук — невтомно, сумлінно. Всякому своя доля: один,
рук не покладаючи, працює, а другий його працю без
клопоту поїдає! (Панас Мирний, IV, 1955, 295); Мир,
творення, комунізм! Заради цієї високої мети, не покладаючи
рук, трудяться радянські люди (Радянська Україна, 7.IV 1964, 3).
♦ Покладати поклони, заст. — те саме, що Класти
поклони (див. класти). Гетьман старий ридає, До бога
руки знімає, Три поклони покладав Великій громаді
(Тарас Шевченко, II, 1963, 159).
4. Думати, вважати. Товариство [Кирило-Мефодіївське]
покладало, що перше всього треба кріпакам дати
волю та завести повсюду добрі школи з наукою на рідній
мові (Панас Мирний, V, 1955, 313); Він собі так покладає:
як піде чоловікові з якого дня, то так воно вже і йдеться...
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 33);
// Приймати рішення; доходити
висновку. І поклав [Тиміш] у першу неділю сватів
засилати (Марко Вовчок, I, 1955, 51); — Сьогодні ж таки поїду
звідси неодмінно! — поклав собі він (Агатангел Кримський, II, 1972,
10); Пси мене обнюхали, поклали, що я свій, і лащилися
до мене (Юрій Яновський, II, 1958, 18).
♦ І в головах (в голові, в голову, в голови, в думці,
в думках, в мислях) [собі] не покладати — і не думати,
і в гадці не мати. Вона і в головах не покладала, щоб
пан мусив збрехати... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 435); Вона
і в голові не покладала, що він її не любить (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 238); Вони і в голову собі не покладали, До чого
дожились (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 149); — Ми собі й у голови
не покладали, що ви почуєте (Юрій Яновський, I, 1954, 52);
І не ждала такого, і в думці не покладала, а воно враз
таке трапилось (Андрій Головко, II, 1957, 191).
♦ Голову покласти див. голова; Покладати гріх на
кого — обвинувачувати кого-небудь у чомусь. Я ні на
кого не покладаю гріха, як на Петра (Словник Грінченка).