ПОКЛЕКОТА́ТИ, оче і ПОКЛЕКОТІ́ТИ, отить, док.
Клекотати, клекотіти якийсь час;
// безос. Друзі!.. —
І вже, передаючись з уст в уста, покотилось далеко
в поле, помчало, поклекотіло в інші, розтягнуті понад
шляхом румунські батальйони й полки: — Він сказав
— друзі! (Олесь Гончар, III, 1959, 129).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 29.