в означеннях
Тлумачення, значення слова «поклонятися»:

ПОКЛОНЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ПОКЛОНИТИСЯ, лонюся, лонишся, док.

1. перев. док. Робити поклін, вклонятися; вітатися. Хоч і підійшов [сотник] до людей, що перед ним усі шапки познімали і поклоняються йому, а він іде собі, надувшись (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 177); Я ішов. Ти поклонилась. Приглядаючись так пильно: «Добрий день! здорові будьте!» — Привіталася прихильно (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 304); Вам поклониться дитина [прикарпатського села], І дідусь сивоголовий Скине шапку перед вами — Чи знайомі ви, чи ні (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 72);
//  за що. Вклонятися, виявляючи свою вдячність кому-небудь. Поклонилась Маріулі За науку в ноги, Попрощалась з циганами, Помолила[сь] богу; Та й пішла собі, небога, На свою країну (Тарас Шевченко, II, 1963, 316); — Людям поклонися за честь, — шарпонув [коваль] до себе чоловіка загрубілою від огню і заліза рукою (Михайло Стельмах, II, 1962, 20).

2. перев. док. Передавати вітання кому-небудь; засвідчувати усно чи письмово свою повагу до відсутнього. Ой у полі роман-зілля через межу похиляється — Чую через люди, що мій милий поклоняється (Павло Чубинський, V, 1874, 86); Чіпка озирнувся й одгукнув з дороги: — Грицьку! поклонись матері... (Панас Мирний, I, 1949, 414); Я був би дуже радий, коли б Ви написали мені,.. як там Іван Богатчук, Мельник і другі мої знакомі. Поклоніться їм од мене (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 210).

3. тільки док. Принижено попросити чого-небудь, про щось і т. ін. Не печаль свого серденька, Катре моя мила, годі! Я для тебе на все зважуся. Я поклонюся ще твоєму батькові (Марко Вовчок, I, 1955, 201).

4. тільки док. Відвідинами засвідчити глибоку шану, відданість кому-, чому-небудь. Хто б з панів не приїхав в повіт, кого б з чиновників не прислано, — не їдь на своє добро, не приймайся за своє діло, не поклонившись Красногорському владиці... (Панас Мирний, I, 1949, 208); [Гаркуша:] Провештавшись двадцять два роки в Січі, схотілось мені навідаться у рідний край — глянуть на свій хутірець і поклониться батьківській і матчиній могилці (Олекса Стороженко, I, 1957, 299).

5. Шанувати кого, що-небудь як божество, святиню і т. ін. [Прісцілла:] А звідки ж ти рятунку світу ждеш? Таж ти не поклоняєшся віддавна нікому з тих богів, що в пантеоні (Леся Українка, II, 1951, 352); Ще первісні люди відзначали найбільш важливі у їхньому житті події, поклоняючись незрозумілим для них страхітливим силам природи (Народна творчість та етнографія, 3, 1962, 27); [Єпископ:] Не плач. Лукавий раб — не вартий сліз. Він поклонився духом Прометею, а той єсть сатана, одвічний змій (Леся Українка, II, 1951, 241);
//  Схилятися перед ким-, чим-небудь, ставитися до когось, чогось з глибокою пошаною. І промовляє критик: «Скинь кашкет! Он світич наш, він гріє і зоріє, Люби і поклоняйся: то — поет!» (Микола Зеров, Вибр., 1966, 83); Тут [в Америці] площі, як чорні ворони, І мертві панелі й граніт. А в мене є площа Червона, Якій поклоняється світ! (Андрій Малишко, За.. морем, 1950, 80); Люди, які близько його [О. Гріна] знали, свідчать, що він віддавав перевагу «Анні Кареніній» над усіма іншими книжками в світі і поклонявся її авторові, як божеству (Літературна Україна, 27.VII 1962, 4); Молітесь, братія! Молітесь За ката лютого. Його В своїх молитвах пом'яніте. Перед гординею його, Брати мої, не поклонітесь (Тарас Шевченко, II, 1953, 275).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 32.

Коментарі (0)