в означеннях
Тлумачення, значення слова «поклик»:

ПОКЛИК, у, чол.

1. Прохання, запрошення або вимога прийти, з'явитися куди-небудь і т. ін. Це наче з-під землі донісся до неї глухий Ониськів поклик: — Явдохої Явдохо! а йди лиш сюди (Панас Мирний, IV, 1955, 39); Зайти до кухні без поклику Хани не смів ані Куна, ані Лейбуньо, доки вона була в кухні (Іван Франко, II, 1950, 80); Нур'ялі сидів у комірці, готовий з'явитися на перший поклик (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 372);  * Образно. Зачувши голос від вершин незнаних, На поклик владний я до тебе йшов (Микола Зеров, Вибр., 1966, 425);
//  перен. Притягальна сила чого-небудь. Він серцем чує, як з глибоких долин, де киплять ріки та рвуть береги, з тихих осель і царинок котиться вгору, на поклик весни, жива хвиля худібки, і під ногами її радо зітхає земля (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 320); Так, це тільки берег Великого океану, заповітне місце, звідки чути поклик просторів, неспокійних доріг (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 336).
 За покликом душі (серця, совісті) — у відповідності до своїх прагнень, почуттів, переконань.

2. Прохання або вимога діяти певним чином, взяти участь у чому-небудь. Треба напружити всі сили, гукнути поклик до всіх, кому дорога ця справа (Панас Мирний, I, 1955, 430); Пролетарський Петербург піднімав над Росією горде червоне знамено революції. У відповідь на його поклик вставали російські і українські міста (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 39);
//  Заклик, відозва, гасло. Робітників полки злучені ідуть, і поклик рокоче: Вставайте, народи! Прийшла пора, пора — день свободи! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 214); Ми йшли вперед на поклик безнастанний: «Війна палацам — вічний мир хатам!» (Володимир Сосюра, II, 1958, 325);
//  Сигнал; наказ, команда. Так на поклик муезина [муедзина] правовірний починає молитву... (Леся Українка, III, 1952, 680); Ще вранці — на поклик першого гудка — застрайкували найбільші заводи (Юрій Смолич, Реве та стогне..., 1960, 47); Місто дише напружено Навіть у сонній млі. Чуєш ти поклик, друже: — На кораблі! (Максим Рильський, I, 1960, 297); — В атаку! В атаку! В атаку! — Немов у відповідь на цей поклик, весь плацдарм загримів канонадою (Олесь Гончар, III, 1959, 373);
//  Звук, крик, що кличе, застерігає і т. ін. Птруа... птруа!.. Горляний поклик все навертає крайніх [овець] в отару, тримає повідь у берегах (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 321); Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони під поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші... Хвилина — і табун мов буря понесла (Максим Рильський, I, 1960, 257).

3. Те саме, що вигук 1. Якщо прийде журба, то не думай її Рознести у веселощах бучних, За столом, де веселії друзі твої П'ють-гуляють при покликах гучних (Леся Українка, I, 1951, 81); З іскрами радості в чорних оченятах, з веселим покликом: «їдемо, їдемо, на виноградник їдемо!» — вони зірвалися з-за столу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 186); До глибокої півночі краяв нам серця, час від часу пронизуючи темряву, надривний, розпачливий поклик збезпам'ятілої від туги Яринки... (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 106);
//  Про звуки, які видають деякі птахи, звірі і т. ін. — Кру-кру! — лунає поклик журавлів, І слід по них в німому небі тане (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 212); І вдосвіта, під ніжний поклик вудвуда прокинувшися на сіні під клунею, я довго подивлявся крізь вишневе листя — як сіріло і ясніло синє небо (Юрій Яновський, V, 1959, 141).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 29.

Коментарі (0)