ПОКЛИ́КАТИ, ичу, ичеш, док., перех. і без додатка.
1. Словом, звуком, жестом попросити, примусити кого-небудь підійти, наблизитися, обізватися; звернутися до когось. — Марто! Марто! — покликав старий (Марко Вовчок, VI, 1956, 238); Поважної ходи Роман не знає: поклич його — підбіжить з підскоком (Степан Васильченко, I, 1959, 59); Стрибог став собі в дверях, оглядав людей і думав над тим, кого би йому покликати (Лесь Мартович, Тв., 1954, 132); Брянський покликав Сагайду, і той підбіг, гупаючи важкими чобітьми (Олесь Гончар, III, 1959, 40).
2. також з інфін. Запросити когось прийти,
з'явитися куди-небудь з певною метою, для виконання
якоїсь справи і т. ін. Марне, брате, не вигляне
Чорнобрива з хати. Не покличе стара мати Вечеряти в
хату (Тарас Шевченко, II, 1963, 16); Покликали його раз до двору
дрова різати (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 87); [Калеб:] Ми б
мали право тебе покликати на суд громадський... (Леся Українка,
III, 1952, 64); — Обживетеся на новому місці, так ще
мене й у гості покличете (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 180);
* Образно. Пройшла осінь і зима, настала весна —
довгождана, тепла й пахуча і покликала зраділих хліборобів
у степ (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 29);
// за кого, ким
і т. ін., розм. Просити когось стати, бути ким-небудь.
Тільки що вдарили в дзвін до утрені, вже він і скочив,
і розбудив пана писаря Пістряка, Ригоровича, що
покликав його у старші бояри (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 213);
[Гапка:] А що, кого покликав за куму? [Василь:]
Степаниду (Марко Кропивницький, II, 1958, 156).
3. до чого, на що і з інфін. Звернутися до когось із
закликом взяти участь у чому-небудь, залучити до
виконання важливого завдання, політичної вимоги і т. ін.
Більшовики відкрито і привселюдно покликали
трудовиків за собою на битву з кадетами.. (Ленін, 14, 1971,
292); А сурма до бою покличе, за край свій ми станем,
грудьми (Володимир Сосюра, II, 1958, 79); Радянська влада покликала
трудящих до участі в керівництві державою (Історія української літератури,
II, 1956, 593); * Образно. Солдатами ми будемо довіку,
Які б нас не покликали фронти! (Іван Нехода, Чудесний сад,
1962, 57);
// Те саме, що призвати. На початку
тридцятих років мене покликали в армію на перепідготовку
(Терень Масенко, Життя.., 1960, 113).
Покликати до відповідальності див. відповідальність;
Покликати до життя — дати поштовх до розвитку;
збудити. Шевченко вірив.. у невичерпні духовні можливості
і силу народну, які треба тільки пробудити,
покликати до життя, відродити і зрушити (Вітчизна, 3,
1961, 131).