ПОКО́ЇТИ, ою, оїш, недок., перех., заст. Оточувати спокоєм; берегти, пестити. Я тебе не покину довіку, буду тебе покоїти, ніжити (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 438); * Образно. Ще далі... тиша славного кварталу, Де в куряві розкопаного валу Храм-мавзолей покоїть свій фронтон (Микола Зеров, Вибр., 1966, 93).