ПОКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., перех. Колоти
злегка або час від часу, спричиняючи біль, неприємні
відчуття, пощипуючи і т. ін. Холодок забирався під одяг
і неприємно поколював тіла, за ніч звиклі до теплого
ліжка (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1935, 158); * У порівняннях. Кров
відлила їй від обличчя, груди ніби хто поколював
голочками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 507);
// безос. Поколює в грудях.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 36.