ПОКОРЯТИСЯ, яюся, яєшся, недок., ПОКОРИТИСЯ, рюся, ришся, док.
1. Визнавати чиюсь владу, виявляючи покору (завойовникам, володарям і т. ін.). Всюди, Де неоглядна земля покоряється Римській державі, Житиму я у людей на устах (Микола Зеров, Вибр., 1966, 332); [Префект:] Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп'яті (Леся Українка, III, 1952, 456); Трохи-потроху піщани закричали, заґвалтували, що вони панові довіку не покоряться (Панас Мирний, I, 1949, 189).
2. Беззаперечно слухатися кого-небудь, піддаватися впливові когось. Не люблю я покорятись та гнути перед усяким дідьком спину (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 174); Він думав, що сказати, він гарячково працював мозком, чим налякати юнака, чим його доконати, чим заставити його покоритися (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 153); * Образно. Дивись, я сміюсь, коли серце ридає, і погляд, і голос мені покорились, я тиха, спокійна (Леся Українка, I, 1951, 193).
3. Приймати що-небудь без опору, примирятися з
необхідністю чого-небудь; підлягати чомусь. І доведу я,
що кожне створіння в світах животіє, Лише покоряючись
вічним законам, в яких народилось (Микола Зеров, Вибр., 1966,
196); Ішов на смерть і не прощався. Козак природі
покоривсь (Іван Котляревський, I, 1952, 223); Морозила свекруха її душу
тим страшенним своїм жахом смерті, тією близькістю
до смерті і тим, що не хотіла вона ніяк покоритись —
умирати... (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 322); Вона не малювала
собі будучини ані рожевими, ані темними фарбами;
попросту не хотіла підіймати завіси. Цілком
покорилася, віддалася — і це заспокоїло (Гнат Хоткевич, II, 1966, 132);
// Робити, чинити, поводитися згідно з певними
обставинами, звичаями, вимогами. В такій певикінченій
формі.. віддаю я його [твір «Атта Троль»] тепер публіці,
покоряючись намаганням, що справді не від мене походять
(Леся Українка, IV, 1954, 132).
4. тільки недок. Пас. до покоряти.