Словник української мови

ПОКОСИТИ 1, ошу, осиш, док., перех.

1. Косити (див. косити 1 1) якийсь час. Підійшов до нього Марко, привітався. Попросив несміло: — Дайте-но, дядьку, покосити (Цюла, Назустріч.., 1958, 450).

2. Закінчити косити; скосити що-небудь. Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили! (Народна лірика, 1956, 291); В полі покосили жито й пшеницю (Оксана Іваненко, Опов... 1949, 202).

3. перен. Знищити, вбити всіх або багатьох;
//  безос. А тут друга війна, оця, з фашистами. І знову всі пішли І батьки, що по фінській вціліли, і сини, що вже підросли. Там їх і покосило всіх... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 42).

ПОКОСИТИ 2, ошу, осиш, док., перех.

1. Зробити косим (у 2, 3 знач.);
//  безос. — Які ж в тебе очі бистрі до чужого добра! — дивується Григорій. — Гляди, щоб їх не покосило (Михайло Стельмах, I, 1962, 230).

2. також чим. Подивитися збоку, скоса; скосити (очі). Кінь покосив на хазяїна блискучим оком.