в означеннях
Тлумачення, значення слова «покотитися»:

ПОКОТИТИСЯ 1, очуся, отишся, док.

1. Обертаючись, почати пересуватися в певному напрямі. З-під воза обірвався гарбуз і покотився рядом з возом з гори, неначе наввипередки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 28); — Що то ти робиш, Івасю? — озвався дід, вертаючись назад.. — Качаюся, — одказав і покотився по траві (Панас Мирний, I, 1954, 181); Покотився по зеленому полю футбольний м'яч, і замайоріли по полю різноколірні майки ... (Остап Вишня, I, 1956, 404);
//  з кого—чого, на що. Звалитися. Без міри пороху підсипає [козак Голота], Татарину гостинця у груди посилає: Ой, ще козак не примірився, А татарин ік лихій матері з коня покотився! (Українські народні думи.., 1955, 6); Вода потекла на сонного Аврама Кириловича. Той з переляку покотився з стільця (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 30);
//  на що, на чому. Упасти в непритомному стані. Прощай, моя Ма... — і не договорив [Василь], як вона зомліла й покотилась йому на руки (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 64); Гуляє князь, гуляють гості; І покотились на помості... (Тарас Шевченко, II, 1963, 26).
Покотиться голова чия — комусь відрубають голову; хтось загине. [Байда:] Нехай моя голова перша покотиться по степу, нехай я перший потону на морі, але таки добуду волі й честі для України! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 439); Цісар почервонів і тупнув ногою: — Даю вам тиждень, аби-сьте дізналися, бо в противнім разі ваші голови покотяться землею (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 31); Серце [так і] покотилося (покотиться); Душа [так і] покотилася (покотиться) — уживається для вираження раптового відчуття страху, відчаю. Як здумає [Олексій], що без нього тут совершилося [скоїлося], так у нього душа так і покотилася (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 355); Серце спинилося, стислося у кульку і покотилося кудись у прірву, у живіт (Юрій Смолич, II, 1958, 91); [Так і (мало не)] покотитися [покотом] зі сміху (з реготу, від сміху, від реготу) — голосно, нестримно розсміятися. — А чого ж ти повернувся з таких далеких країв? — Жінці не понаравилось [сподобалося], — сказав Григорій, від чого весь базар мало не покотився покотом зі сміху (Олександр Довженко, I, 1958, 77); — Якби ви побачили, як він кота лаяв! А як він співає!.. — Й вона покотилася з реготу (Любов Яновська, I, 1959, 325); Всі у вітряку покотилися від реготу (Михайло Стельмах, I, 1962, 153); Хоч покотися: а) нічого немає, зовсім пусто. Хоч покотись, усюди голо (Номис, 1864, № 10165); б) гладенько, чисто.

2. розм. Почати рухатися (про засоби пересування). Повозка покотилася не битим шляхом, а травою (Панас Мирний, IV, 1955, 323); Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 209);
//  Піти, побігти куди-небудь (звичайно про когось товстого або невисокого). Нових гостей примітила господиня хати і покотилася до них такою собі ошатною діжечкою: була кругленька і невеличка (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 121); Від фігури м'ячами покотились хлопчаки, вигукуючи одно слово: — їдуть, їдуть! (Михайло Стельмах, I, 1962, 389);
//  Почати швидко відступати, відходити назад (звичайно про війська). Несподівано, мов грім серед ясного неба, ударила кіннота червоних, і кавалерія білих.. покотилася назад (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 124).

3. Почати рухатися по небосхилу (про небесні гнітила). В людських хатах все було позатихає, все посне. Місяць зійде й покотиться геть-геть вгору (Нечуй-Левицький, I, 1956, 64); Он сонце покотилось, І все зазолотилось — Ставок, лужок, і хата, і верба... (Валентин Бичко, Сійся.., 1959, 129);
//  Швидко полетіти, упасти (про метеорити). Ось одна зірка зірвалася і покотилась так низько над Ларьком, що він аж прищулився, щоб по щоці не вчепила (Степан Васильченко, I, 1959, 107).

4. Почати пересуватися, переміщатися під дією течії, вітру і т. ін. Покотилась буйна хвиля На жовтий пісочок (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 33); Чорними ярами покотився білий туман (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 96); Вогонь пригас, над жаром підійнявся і клубком покотився.. димок (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 31);
//  Почати поширюватися в просторі (про звуки, запахи і т. ін.). І сонце веселіше засяло, і пахощі з садків покотились хвилями (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 21); Лунко покотилось міжгір'ями гучне іржання розсідланих коней (Олесь Гончар, Новели. 1949, 45);
//  перен., розм. Почати поширюватися, ставати відомим багатьом (про чутки, вісті і т. ін.). — Гей-гей, до гурту — наших б'ють! — Покотився по селу бентежний згук (Степан Васильченко, I, 1959, 237); І на диво, ці слова чоловіка весело покотилися по селу (Михайло Стельмах, I, 1962, 604).

5. розм. Почати струмувати, потекти. Скоро оце скресла крига, потанув сніг, із стріх закрапало, а з гір струмочки покотилися (Марко Вовчок, I, 1955, 182); Дощові води з гривами брудної піни покотилися ярами і вибалками до річки (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 282); У мене аж слина покотилася від згадки про м'ясо та про пиріжки (Іван Багмут, Опов., 1959, 5).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 40.

Коментарі (0)

ПОКОТИТИСЯ 2, отиться, док. Народити малят (про овець та деяких інших тварин).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 41.

Коментарі (0)