Словник української мови

ПОКРА́ЩАТИ, аю, аєш, док. Стати кращим; поліпшитися. [Мавка:] Ти сам для мене світ, миліший, кращий, ніж той, що досі знала я, а й той покращав, відколи ми поєднались (Леся Українка, III, 1952, 215); Все в хаті покращало, поніжнішало і набрало зовсім іншого вигляду (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 264);
//  кому, безос. Стати кращим (перев. про стан здоров'я). Як же Ви почуваєте тепер себе? Чи помогло Вам пробування в санаторії, чи хоч трохи покращало Вам? (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 255); На четвертий день хлопчикові ніби покращало, і він заснув спокійно: не вередував, не плакав (Іван Кочерга, Зол. грамота, 1960, 344);
//  Стати вродливішим, гарнішим, набути кращого вигляду. Микола поздоровшав на чистому морському повітрі й покращав (Нечуй-Левицький, II, 1956, 230); Улька ніби підросла, покращала в своєму новому вбранні (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 70).