в означеннях
Тлумачення, значення слова «покруч»:

ПО́КРУЧ, по́круча, чол., по́кручі, жін., розм.

1. Потомство, виведене від схрещування різних порід тварин, видів рослин;
//  Окрема тварина чи рослина такого потомства. Розставлення хитрих, зрадливих пасток кінчалося тим, що Бретшнейдер забирав з собою від Швейка нового потворного покруча [пса] (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 54).

2. Потомок від шлюбу представників різних людських рас (переважно білих із кольоровими); метис. Покруч, провівши нервово краєм долоні по своїх масних губах, звернувся до чужинця невідомою йому мовою (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 43).

3. перен., зневажл. Нікчемна людина, що має негативні риси характеру й викликає відразу; виродок. — Битися закортіло, собако? Ну, вставай! Знатимеш, як плодити покручів з чужою жінкою (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 123); Маринко, Мариночко, доню моя! — стогне душа. — Навіщо ж ти завдала мені такого болю? Навіщо тобі здався той дармоїд, той покруч?! (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 143); Святі отці довго косували на пана Стадницького, взиваючи його єзуїтським покручем (Михайло Стельмах, I, 1962, 256).

4. перев. мн., перен., рідко. Відхилення в розвитку чого-небудь. Чудні слова [іншомовні] тільки пробуджували в його дитячій голові часом якісь незвичайно чудні покручі мислі... (Нечуй-Левицький, I, 1956, 174).

5. перен., рідко. Те, що повилося, покрутилося. Мати вже показує, що на покручі гороху з'явився ще сонний перший цвіт (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 72).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 53.

Коментарі (0)