Словник української мови

ПОКУРЮВАТИ, юю, кжш, недок., перех. і без додатка. Тягти дим з цигарки, люльки і т. ін., не поспішаючи або час від часу. Начальник штабу, колишній учитель, спокійно покурюючи, вів тиху розмову із збудженим Павленком (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 55); Покурюючи, без діла сидять на ослоні, по лутках чоловіка з п'ять (Андрій Головко, I, 1957, 298).
 Покурювати люльку (кальян і т. ін.) — тягти дим із люльки, кальяну і т. ін., не поспішаючи або час від часу. Юнаяков сидить [у сідлі] рівно, як у м'якому кріслі, і покурює люльку (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 241); Покурюючи люльку,.. отаман ішов та й ішов, і пана обозного криків не чув-таки (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 28); Покурювати тютюн (самосад і т. ін.) — час від часу вживати для куріння тютюн, самосад і т. ін. — Гарний тютюнець покурює, вражий син (Степан Васильченко, I, 1959, 349).