ПОКУРИТИ 1, курю, куриш, док.
1. перех. і без
додатка. Курити якийсь час (див. курити 1). [Тиміш:]
Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький
тютюнець (Степан Васильченко, III, 1960, 65); Сусіди побідкалися, покурили,
порозходились (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 516).
Покурити люльку (кальян і т. ін.) — використати
для куріння якийсь час люльку, кальян і т. ін.
Покуримо люльки, щоб дома не журились (Номис, 1864,
№ 12604); Покурити тютюн (цигарку і т. ін.) —
курити якийсь час тютюн, цигарку і т. ін. — За що ж
такого діда обзивати? З ним тютюнцю покурити,
побалакати (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 324).
2. перех. Викурити всі цигарки, сигарети і т. ін. або багато цигарок, сигарет і т. ін.
3. неперех., перев. із запереч., перен., розм. Про неможливість здійснити що-небудь. [Конон:] Стій, словами ласкавими не силкуйся мене замовити, не покуриш! (Марко Кропивницький, II, 1958, 502); — Чортового батька покуре [покурить]! — одказав гордо Пищимуха. — Він дума, що як він становий, то й хитрий (Панас Мирний, IV, 1955, 384).