ПО́КВАПОМ, присл., розм. Те саме, що поквапливо. Дід лежав майже без духу, вишептавши поквапом, уривано оце оповідання (Іван Франко, IV, 1950, 183); Той поквапом привітався з явним наміром продовжувати свою путь (Семен Журахович, Опов., 1956, 20).
ПО́КВАПОМ, присл., розм. Те саме, що поквапливо. Дід лежав майже без духу, вишептавши поквапом, уривано оце оповідання (Іван Франко, IV, 1950, 183); Той поквапом привітався з явним наміром продовжувати свою путь (Семен Журахович, Опов., 1956, 20).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 19.