ПОКИ.
1. присл. У даний момент, зараз. — Як хоч,
мамо, а поки така думка є в мене (Квітка-Основ'яненко, II, 1958,
103); Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось
в бою!.. А поки — відповідь свою я вам пишу (Володимир Сосюра, I,
1957, 394);
// Тим часом. А я поки До своїх вернуся
(Тарас Шевченко, I, 1963, 139);
// Протягом певного часу, на
деякий час. Я поки зачекаю;
// До певного часу, якийсь
час. — А поки вони [люди] тільки ходять кругом,
шукають, як би підритися під мене, підкопатися так,
щоб я не знав, щоб зразу повалить мене, наступите
перейти, переїхати... (Панас Мирний, I, 1954, 163);
// До
цього часу. Держали ми знов раду з Лукашем і з
батюшкою, що мені робить і що починати — нічого не
порадили поки (Марко Вовчок, VI, 1956, 248); Пишете, що
посилаєте томик своїх оповідань. Я його не дістав поки
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 241); З уклону пішов поїзд, тільки ніхто
поки про це не знає, — ні в ешелоні, ні на паровозі (Олександр Довженко,
I, 1958, 39);
// Коли-то ще (про невизначений і тривалий
час настання чогось). Пиши, Вірунечко, щодня, ти ж
тепер вільніша, а поки дійде той лист (Михайло Коцюбинський, III,
1956, 322).
Не знати (хтозна, чортзна) [й] поки — протягом
довгого часу, на довгий час. І живемо, і хліб жуємо вкупі
[з жінкою].. І дай боже здоров'я нам чортзна поки
(Марко Вовчок, VI, 1956, 259); Він зловив такого сома, що
коли його продати, то вистачить ходити в кіно хтозна
й поки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449); Ліг ковбок. І буде вже
лежати не знати поки, аж нім прийде друга, ще більша
вода, аж наринуть ще гнівніші вояки (Гнат Хоткевич, II, 1966,
326); Поки що: а) до якогось часу (при зіставленні,
часто не вираженому, з тим, що буде далі). Та поки
що я буду жить, як в тишу морська хвиля (Леся Українка,
I, 1951, 316); Поки що він за все йому пробачав, і
стосунки між ними були якнайкращі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 504);
б) на якийсь час. Завтра Соломія мала попрохати свого
булгарина притулити поки що Остапа і, коли він
згодиться, зараз же вибратись із плавнів (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
377); в) до цього часу. — Акт про безпеку наших полів
ще й досі не підписано. Мінери були, різні комісії, а
заактувати поки що ніхто не зважився (Олесь Гончар, Тронка,
1963, 37).
2. присл. Уживається в питальних реченнях у значенні до якого часу? І поки ж будеш ти біситься? На Трою і Троянців злиться? (Іван Котляревський, I, 1952, 292).
3. присл., розм. До цього місця (при вказуванні на міру). — Роботи в нас хоч одбавляй. Маємо от поки! — черкнув пальцем по горлу (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 266).
4. спол. Уживається при вираженні одночасності дії головного й підрядного речення у значенні в той час як, протягом того часу як, коли. Поки мати страву носила, батько став частувати старостів (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 73); — Поки була корова, я продавала молоко, то було за що жити, а тепер... (Іван Франко, IV, 1950, 30); Тільки й бачив я рідний край, поки ріс (Олекса Стороженко, I, 1957, 154); Поки виходила [Катерина] з дому, гріло сонце, стояла весняна теплінь, а піднялась на схил, як навмисне нахмарило і повіяв холодний вітер (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 33).
5. спол. Уживається при вираженні межі дії
головного речення в знач. до того часу як. Еней
від неї [Дидони] одступався, Поки зайшов через поріг,
А далі аж не оглядався, З двора в собачу ристь побіг
(Іван Котляревський, I, 1952, 84); А подадуть нову страву — .., сам не
бери, а жди, поки покладуть тобі (Іван Багмут, Опов.,
1959, 4);
// Уживається з близьким знач. при наявності
у головних реченнях співвідносних сполучників доти,
поти, то поти. Поти дерево гни, поки дасться
гнути (Номис, 1864, № 5925); Поки гроші, то поти
й честь в кумпанії такій (Леся Українка, III, 1952, 131);
// Уживається при вираженні межі дії головного
речення, яка закінчується раніше, ніж починається дія
підрядного речення, в знач. перш ніж, перед
тим як. Загоїться, поки весілля скоїться (Номис,
1864, № 5305); [Гнат:] Поки сонце зійде, роса очі
виїсть! Навколо скрізь народ катують безоружний, а ми
тут будемо мовчать і ждать? (Карпенко-Карий, II, 1960,
265); Скільки раз листки змінились Відтоді, як ми
звідсіль Виїхали, розлучились, Поки нарізно навчились
Уживати хліб і сіль! (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 32).
♦ Поки [й] вік; Поки [й] віку (життя, живоття)
[мого (нашого)] — протягом усього життя; до самої
смерті. Поки вік, забуть несила Ні пісень, ні днів булих
(Павло Грабовський, I, 1959, 198); — Поки нашого віку, втішаймось
Скороминущим життям; пам'ятаймо, що далі —
могила (Микола Зеров, Вибр., 1966, 262); — Я його любитиму,
поки мого життя... (Марко Вовчок, I, 1955, 207); — Не
сердьтесь, діти! — казав до їх Джеря. — Проп'ю свою біду,
та й закаюсь пити, поки й мого живоття... (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 258); Поки [й] світ сонця; Поки [й] світу [та]
сонця: а) завжди, вічно. Щоб ти ходив, поки світу та
сонця! (Номис, 1864, № 3670); б) ніколи (при наявності
заперечення). Дивувались на шотландську волю І
стороннії, чужії люди, Всі казали: «Поки світу сонця,
У ярмі шотландський люд не буде!» (Леся Українка, I, 1951,
362); Поки сили [моєї (своєї)] — доки стане сили; до
старості. — Робитиму, робитиму, поки сили (Марко Вовчок,
I, 1955, 129); Поки суд та діло — зараз, у даний
момент, незалежно від того, що може статися. Поки суд
та діло, давайте по чарці (Номис, 1864, № 1150); —
Поки суд та діло, нам треба домогтися окремого клаптя
землі для осідку війська [козацького] (Спиридон Добровольський, Очаківський
розмир, 1965, 223).