ПОКИДА́ТИ, аю, аєш, недок., ПОКИНУТИ, ну,
неш, док., перех.
1. Вирушаючи кудись, не брати з
собою кого-, що-небудь. Невідомий зі всією силою
розмахнувся сокирою, що її не покидав під час втечі (Микола Трублаїні,
I, 1955, 127); Він поїхав на село, покинув там коня,
вернувсь і тепер, упоравшися, сидів на приспі та й
думав (Борис Грінченко, I, 1963, 410); В 1918 році німці, утікаючи,
покинули серед шляху тулуб несправної гармати
(Михайло Стельмах, II, 1962, 191); * Образно. Солдат повернувся
додому, у сінях покинув утому (Сава Голованівський, Близьке.., 1948,
9);
// Залишати без догляду кого-, що-небудь. Під Гаєм
хтось Огонь покинув, Чи подорожній там, чи косарі
були, Чи, може, вівчарі картопельку пекли (Леонід Глібов, Вибр.,
1957, 221); [Храпко:] Раді, що батько ліг спати,
та й хату покинули без догляду (Панас Мирний, V, 1955,
158); Породила, та й байдуже; Людям годувати В
чужім селі покинула: Отака-то мати!.. (Тарас Шевченко, I, 1951,
165);
// Не класти на місце щось і т. ін. — Нащо лопату
покинув, ще хтось потягне, ти! — почув він голос
Маланчин, але навіть не озирнувся (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 34).
2. Йти від кого-небудь, позбавляючи свого
товариства. — Так що ж це ви, товаришу Барабаш, уже й
покидаєте нас? (Андрій Головко, I, 1957, 340); Рустем мусив
покинути товариша: нові гості вже його кликали
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 127); Зараз Вутаньці подобалось, що
він так упадав коло неї, що ради неї він, не вагаючись,
покинув у ложі оту нав'язливу, незрозумілу свою
компанію (Олесь Гончар, II, 1959, 181);
// Йти від кого-небудь,
розлучатися з кимсь, позбавляючи своєї уваги, турбот
і т. ін. — Волю я в широкому полі пропасти, Ніж
тута, немов у тюрмі, пропадати! Тебе тільки, зіронько,
жаль покидати (Леся Українка, I, 1951, 111); — Прохоре, не
покидай мене, бо я руки на себе накладу (Анатолій Шиян, Баланда,
1957, 178); Було таке, що й женихались, Та розійшлися,
не побрались, Покинула самого жить, В хатині віку
доживати!.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 45); — Викохай, вигляди,
вирости дітей, а вони візьмуть та й порозлітаються
й покинуть тебе саму на старість, як сироту, —
говорила мати, плачучи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 83);
// на що.
Залишати когось у важкому, скрутному становищі (за
значенням додатка). — Що ж се таке? — говорить
священик до матері: — Чи ж так рідну дитину покинете
на вбожество, як сироту? (Марко Вовчок, I, 1955, 233); [Трохим:]
Ви .. йдете на беззаконний вчинок, а про сім'ї
ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу
смерть?.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 234); Їй все здавалося, що..
Тимко покине її тут, у чужих людей, одну на ганьбу
та посміховище, а сам утече за тридев'ять земель
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 264);
// на кого. Залишаючи кого-,
що-небудь, доручати комусь догляд за ним. А думка
говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого
покинув Батька, неньку старенькую..?» (Тарас Шевченко, I,
1963, 9); Така вже улюблена [дочка] та втішна..,
клопоту ж таки з нею менш, аніж з синами було: є вже
батько, є й покинути на кого (Андрій Головко, II, 1957, 209);
— А на кого ж ти нашу худобу покинув? — Нічліжани
доглядають, — навіть не моргнувши, вибріхується
чоловік (Михайло Стельмах, I, 1962, 480);
// у сполуч. із сл.
сирота в оруд. та знах. в. Помираючи, сиротити. Не
з життям прощавшись, Нишком тужить мати: Дочку
сиротою Тяжко покидати (Павло Грабовський, I, 1959, 211); Мати
сохла та скліла [скніла], поки зовсім не зоскліла,
покинувши на білому світі одинадцятилітню сироту
(Панас Мирний, IV, 1955, 293);
// Переставати підтримувати
спілкування, зв'язок з ким-небудь. Таку був славу навів
[Тимоха] на свій постоялний [постоялий двір], що стали
було люди й цуратись, і покинули б їх було й зовсім,
так Горпина схаменулась, перестала йому волю давати
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 256); Вона без жалю покинула
товариство дівчат та парубків (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 268).
3. Вирушаючи звідкілясь, переставати там жити,
перебувати. Прощавай, мій рідний край! Вже тебе я
покидаю (Іван Франко, XIII, 1954, 363); Марківський полк
поспішно покидав місто (Петро Панч, В дорозі, 1959, 69);
Пташки покидають діброви, щоб знов прилетіть навесні,
і листя тремтить пурпурове, і айстри зітхають сумні
(Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 206); Кармелиха спродала хату
свою, попрощалася з усіма й покинула село з дочкою
(Марко Вовчок, I, 1955, 366); Коли баркас наблизився, Мемет
покинув кав'ярню і подався на берег (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
390).
♦ Покидати (покинути) [білий (цей)] світ —
помирати. Запровадь мене до дому Між мою родину: Там
без жалю і без скарги Білий світ покину (Степан Руданський, Тв.,
1956, 74).
4. Переставати чим-небудь займатися, припиняти
щось робити. Може, не один багач, почувши ту Кармелеву
пісню, покидав співати (Марко Вовчок, I, 1955, 356);
— Не поет, хто покидає Боронить народну справу
(Леся Українка, I, 1951, 383); Сонце вже зайшло, а вони все
не покидали роботи, бо ті, що жнуть за снопи, раді
би ще хоч кілька снопів докинути (Лесь Мартович, Тв., 1954,
35); Покинув Максим зовсім пити (Панас Мирний, I, 1949,
233); Вона покинула прання, прокралася в комору і довго
стояла в куточку, притисши до розпашілого обличчя
Тимків картуз (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 380);
// Відкладати
вбік знаряддя праці чи об'єкт дії. Тесляр на наймичку
свою, Неначе на свою дитину, Теслу [тесло], було, і струг
покине Та й дивиться (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); — Я,
розшолопавши філософію, як і подобає філософові, покинув
знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курсу, аж
остобісіло! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 127);
// Залишати якусь
посаду, відмовлятися від дальшого виконання своїх
обов'язків. Катрусі скоро надокучила криклива дитина
і штурханці ґаздині, отже, покинула службу й утекла
до вуйка (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 110); Командуючий
розумів, що це успіх, що наступ розгортається і що в
такий відповідальний момент він не може покинути фронт
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 503);
// перен. Забувати про щось,
звільнятися від чого-небудь. — Весна прийшла! Тепло
знайшла! — Кричать дівчатка й хлопчики. — Цвірінь!
Цвірінь! Журбу покинь! — Клопочуться горобчики (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 235); Треба було покинути думку про якесь
справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 223).
5. Залишати після себе наслідок своєї дії,
діяльності. Тихо полинули [човни] по воді, покидаючи за собою
легенький слід (Нечуй-Левицький, I, 1956, 54); В неволі, плачучи,
умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину
На нашій славній Україні (Тарас Шевченко, II, 1963, 9).
6. кому, а також у сполуч. із сл. спадок.
Віддавати, передавати у чиєсь користування, посідання,
володіння і т. ін. (перев. після смерті). Оженив мене батько,
а сам вмер, покинув мені отой ґрунт, три овечки та
два непопродані кожуха (Нечуй-Левицький, I, 1956, 55); Парубок
гарний, чепурний, та, на лихо, хазяйства в його зовсім
не було: батько п'яниця був, то нічого синові не покинув
(Борис Грінченко, I, 1963, 314); * Образно. [Іфігенія:] Хто дав
нам душу і святий вогонь? Ти, Прометею, спадок нам
покинув Великий, незабутній (Леся Українка, I, 1951, 161);
// Залишати сиротами (дітей). Чоловік умер, двоє діток
мені покинув, два сини (Марко Вовчок, I, 1955, 273).
7. Зберігати, відкладати, залишати що-небудь
(здебільшого для когось). Не все бреши за раз — покидай
назавтра (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 190); Засилаю.. два списки
з статуту і прохаю Вас, підпишіть їх, будь ласка,
сьогодні і покиньте в книгарні (Панас Мирний, V, 1955,
426); — Покинь мені полудень на столі: я зараз
прийду, — обізвався Кайдаш з повітки (Нечуй-Левицький, II, 1956,
267); * Образно. Стих карнавал, а тії, що пили, для
нас покинули важке похмілля (Леся Українка, I, 1951, 185).
8. Вирушаючи кудись, залишати кого-небудь для
виконання якоїсь роботи, певних обов'язків і т. ін.
— Підросла я; мене один чоловік найняв за няньку..
Хазяїни підуть на поле, а мене покинуть дома з дітьми
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 175); [Орфей:] Вони розбіглись,
як вівці по шурхах.., покинули нас трьох тут будувати
для їх твердиню, а для нас могилу (Леся Українка, I, 1951,
449); Незабаром він поїхав у відпустку й до фабрики
вже не повертався, покинувши мене самого на всі
режисерські групи (Юрій Яновський, II, 1958, 19).
9. перен. Переставати виявлятися; вичерпуватися,
зникати (про силу, розум, почуття і т. ін.). Ганна
Коронецька.. молода, палка, пристрасна і хоровита, але
має владу над собою, що покидає її тільки в надто рідкі
моменти (Леся Українка, III, 1952, 718); Все переплуталось,
попливло перед очима, і життя ніби наяву покидало її
(Олесь Гончар, III, 1959, 184); — Змилосердься, Гервасію, —
заплакала жінка, почуваючи, що сили покидають її
(Михайло Стельмах, I, 1962, 584); Радість не покидала його цілий
день (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 66); Її покинули дві
прикмети, які, здавалося, становили природні
компоненти її крові: хитрість і блискавичність орієнтації
в будь-якій ситуації (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 402).