в означеннях
Тлумачення, значення слова «покидати»:

ПОКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Кинути все або багато чого-небудь, всіх або багатьох. Ватя підвелася навшпиньки, нарвала яблук і покидала їх на траву (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 121); Тепер всі як один покидали ложки (Андрій Головко, II, 1957, 239);
//  Абияк, недбало кинути все або багато чого-небудь. Спасибі, Петро оборонив, і відра позбирав, що я з ляку покидала, та проводив мене знов до криниці (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 437).

2. Кинути без догляду все або багато чого-небудь, всіх або багатьох. От там-то [біля ставу] і матері, що покидали.. і маненьких діточок, і поросяток, і птицю, і коровок (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 174); Люди, покидавши худобу і позбиравшись у невеличкі гурточки, вели повільні, нудні розмови (Григорій Тютюнник, Вир. 1964, 145);
//  Вирушаючи кудись, кинути напризволяще все або багато чого-небудь, всіх або багатьох. Вештались тут попи й дяки, що покидали свої парафії, втікаючи од дряпіжних ксьондзів (Олекса Стороженко, I, 1957, 398); Пересельці багато покидали хат, от і стояли вони порожнем (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 302);
//  Припинити щось робити (про всіх або багатьох). Налякані, зняті жалем робітники покидали роботу та стояли, мов зачаровані (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 217);
//  кому. Залишити все або багато чого-небудь для когось.

3. Кидати що-небудь якийсь час. Покидати вугілля лопатою.

4. безос., розм. Вкрити що-небудь (сипом, виразками і т. ін.). — Я ще вчора хотіла була забігти до вас, та з корівкою загаялась: отакими, не в мою міру, шипаками [наривами] по дійках покидало! (Любов Яновська, I, 1959, 384).
Покидати чуби, заст. — бути взятими у солдати.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 21.

Коментарі (0)

ПОКИДА́ТИ, аю, аєш, недок., ПОКИНУТИ, ну, неш, док., перех.

1. Вирушаючи кудись, не брати з собою кого-, що-небудь. Невідомий зі всією силою розмахнувся сокирою, що її не покидав під час втечі (Микола Трублаїні, I, 1955, 127); Він поїхав на село, покинув там коня, вернувсь і тепер, упоравшися, сидів на приспі та й думав (Борис Грінченко, I, 1963, 410); В 1918 році німці, утікаючи, покинули серед шляху тулуб несправної гармати (Михайло Стельмах, II, 1962, 191);  * Образно. Солдат повернувся додому, у сінях покинув утому (Сава Голованівський, Близьке.., 1948, 9);
//  Залишати без догляду кого-, що-небудь. Під Гаєм хтось Огонь покинув, Чи подорожній там, чи косарі були, Чи, може, вівчарі картопельку пекли (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 221); [Храпко:] Раді, що батько ліг спати, та й хату покинули без догляду (Панас Мирний, V, 1955, 158); Породила, та й байдуже; Людям годувати В чужім селі покинула: Отака-то мати!.. (Тарас Шевченко, I, 1951, 165);
//  Не класти на місце щось і т. ін. — Нащо лопату покинув, ще хтось потягне, ти! — почув він голос Маланчин, але навіть не озирнувся (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 34).

2. Йти від кого-небудь, позбавляючи свого товариства. — Так що ж це ви, товаришу Барабаш, уже й покидаєте нас? (Андрій Головко, I, 1957, 340); Рустем мусив покинути товариша: нові гості вже його кликали (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 127); Зараз Вутаньці подобалось, що він так упадав коло неї, що ради неї він, не вагаючись, покинув у ложі оту нав'язливу, незрозумілу свою компанію (Олесь Гончар, II, 1959, 181);
//  Йти від кого-небудь, розлучатися з кимсь, позбавляючи своєї уваги, турбот і т. ін. — Волю я в широкому полі пропасти, Ніж тута, немов у тюрмі, пропадати! Тебе тільки, зіронько, жаль покидати (Леся Українка, I, 1951, 111); — Прохоре, не покидай мене, бо я руки на себе накладу (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 178); Було таке, що й женихались, Та розійшлися, не побрались, Покинула самого жить, В хатині віку доживати!.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 45); — Викохай, вигляди, вирости дітей, а вони візьмуть та й порозлітаються й покинуть тебе саму на старість, як сироту, — говорила мати, плачучи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 83);
//  на що. Залишати когось у важкому, скрутному становищі (за значенням додатка). — Що ж се таке? — говорить священик до матері: — Чи ж так рідну дитину покинете на вбожество, як сироту? (Марко Вовчок, I, 1955, 233); [Трохим:] Ви .. йдете на беззаконний вчинок, а про сім'ї ваші забуваєте?.. Покидаєте їх на поталу та наглу смерть?.. (Марко Кропивницький, IV, 1959, 234); Їй все здавалося, що.. Тимко покине її тут, у чужих людей, одну на ганьбу та посміховище, а сам утече за тридев'ять земель (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 264);
//  на кого. Залишаючи кого-, що-небудь, доручати комусь догляд за ним. А думка говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую..?» (Тарас Шевченко, I, 1963, 9); Така вже улюблена [дочка] та втішна.., клопоту ж таки з нею менш, аніж з синами було: є вже батько, є й покинути на кого (Андрій Головко, II, 1957, 209); — А на кого ж ти нашу худобу покинув? — Нічліжани доглядають, — навіть не моргнувши, вибріхується чоловік (Михайло Стельмах, I, 1962, 480);
//  у сполуч. із сл. сирота в оруд. та знах. в. Помираючи, сиротити. Не з життям прощавшись, Нишком тужить мати: Дочку сиротою Тяжко покидати (Павло Грабовський, I, 1959, 211); Мати сохла та скліла [скніла], поки зовсім не зоскліла, покинувши на білому світі одинадцятилітню сироту (Панас Мирний, IV, 1955, 293);
//  Переставати підтримувати спілкування, зв'язок з ким-небудь. Таку був славу навів [Тимоха] на свій постоялний [постоялий двір], що стали було люди й цуратись, і покинули б їх було й зовсім, так Горпина схаменулась, перестала йому волю давати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 256); Вона без жалю покинула товариство дівчат та парубків (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 268).

3. Вирушаючи звідкілясь, переставати там жити, перебувати. Прощавай, мій рідний край! Вже тебе я покидаю (Іван Франко, XIII, 1954, 363); Марківський полк поспішно покидав місто (Петро Панч, В дорозі, 1959, 69); Пташки покидають діброви, щоб знов прилетіть навесні, і листя тремтить пурпурове, і айстри зітхають сумні (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 206); Кармелиха спродала хату свою, попрощалася з усіма й покинула село з дочкою (Марко Вовчок, I, 1955, 366); Коли баркас наблизився, Мемет покинув кав'ярню і подався на берег (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 390).
Покидати (покинути) [білий (цей)] світ — помирати. Запровадь мене до дому Між мою родину: Там без жалю і без скарги Білий світ покину (Степан Руданський, Тв., 1956, 74).

4. Переставати чим-небудь займатися, припиняти щось робити. Може, не один багач, почувши ту Кармелеву пісню, покидав співати (Марко Вовчок, I, 1955, 356); — Не поет, хто покидає Боронить народну справу (Леся Українка, I, 1951, 383); Сонце вже зайшло, а вони все не покидали роботи, бо ті, що жнуть за снопи, раді би ще хоч кілька снопів докинути (Лесь Мартович, Тв., 1954, 35); Покинув Максим зовсім пити (Панас Мирний, I, 1949, 233); Вона покинула прання, прокралася в комору і довго стояла в куточку, притисши до розпашілого обличчя Тимків картуз (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 380);
//  Відкладати вбік знаряддя праці чи об'єкт дії. Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу [тесло], було, і струг покине Та й дивиться (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); — Я, розшолопавши філософію, як і подобає філософові, покинув знов книжки. Гуляв, гуляв, аж до кінця курсу, аж остобісіло! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 127);
//  Залишати якусь посаду, відмовлятися від дальшого виконання своїх обов'язків. Катрусі скоро надокучила криклива дитина і штурханці ґаздині, отже, покинула службу й утекла до вуйка (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 110); Командуючий розумів, що це успіх, що наступ розгортається і що в такий відповідальний момент він не може покинути фронт (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 503);
//  перен. Забувати про щось, звільнятися від чого-небудь. — Весна прийшла! Тепло знайшла! — Кричать дівчатка й хлопчики. — Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь! — Клопочуться горобчики (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 235); Треба було покинути думку про якесь справжнє діло серед свого люду, у рідній країні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 223).

5. Залишати після себе наслідок своєї дії, діяльності. Тихо полинули [човни] по воді, покидаючи за собою легенький слід (Нечуй-Левицький, I, 1956, 54); В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні (Тарас Шевченко, II, 1963, 9).

6. кому, а також у сполуч. із сл. спадок. Віддавати, передавати у чиєсь користування, посідання, володіння і т. ін. (перев. після смерті). Оженив мене батько, а сам вмер, покинув мені отой ґрунт, три овечки та два непопродані кожуха (Нечуй-Левицький, I, 1956, 55); Парубок гарний, чепурний, та, на лихо, хазяйства в його зовсім не було: батько п'яниця був, то нічого синові не покинув (Борис Грінченко, I, 1963, 314);  * Образно. [Іфігенія:] Хто дав нам душу і святий вогонь? Ти, Прометею, спадок нам покинув Великий, незабутній (Леся Українка, I, 1951, 161);
//  Залишати сиротами (дітей). Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини (Марко Вовчок, I, 1955, 273).

7. Зберігати, відкладати, залишати що-небудь (здебільшого для когось). Не все бреши за раз — покидай назавтра (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 190); Засилаю.. два списки з статуту і прохаю Вас, підпишіть їх, будь ласка, сьогодні і покиньте в книгарні (Панас Мирний, V, 1955, 426); — Покинь мені полудень на столі: я зараз прийду, — обізвався Кайдаш з повітки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267);  * Образно. Стих карнавал, а тії, що пили, для нас покинули важке похмілля (Леся Українка, I, 1951, 185).

8. Вирушаючи кудись, залишати кого-небудь для виконання якоїсь роботи, певних обов'язків і т. ін. — Підросла я; мене один чоловік найняв за няньку.. Хазяїни підуть на поле, а мене покинуть дома з дітьми (Нечуй-Левицький, II, 1956, 175); [Орфей:] Вони розбіглись, як вівці по шурхах.., покинули нас трьох тут будувати для їх твердиню, а для нас могилу (Леся Українка, I, 1951, 449); Незабаром він поїхав у відпустку й до фабрики вже не повертався, покинувши мене самого на всі режисерські групи (Юрій Яновський, II, 1958, 19).

9. перен. Переставати виявлятися; вичерпуватися, зникати (про силу, розум, почуття і т. ін.). Ганна Коронецька.. молода, палка, пристрасна і хоровита, але має владу над собою, що покидає її тільки в надто рідкі моменти (Леся Українка, III, 1952, 718); Все переплуталось, попливло перед очима, і життя ніби наяву покидало її (Олесь Гончар, III, 1959, 184); — Змилосердься, Гервасію, — заплакала жінка, почуваючи, що сили покидають її (Михайло Стельмах, I, 1962, 584); Радість не покидала його цілий день (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 66); Її покинули дві прикмети, які, здавалося, становили природні компоненти її крові: хитрість і блискавичність орієнтації в будь-якій ситуації (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 402).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 21.

Коментарі (0)