ПО́КИДЬ, і, жін., збірн. Те саме, що покидьки. — Везе мені, — скрушно зітхнула Катюша, — що не знайомство, то все покидь (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 38); * У порівняннях. А ти крізь морок неньчиних істерик .. Кохання наше витягла на берег, Не кинула, як покидь при дорозі (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 106).