ПОКИ́ДЬКА, и, жін., розм.
1. Те саме, що покидьок.
2. зневажл. Покинута жінка. [Анна:] Я б їм не заздрила, тобою бувши, нещасним тим покидькам. Ах, прости, забула я, — він і тебе ж покинув! (Леся Українка, III, 1952, 334).
ПОКИ́ДЬКА, и, жін., розм.
1. Те саме, що покидьок.
2. зневажл. Покинута жінка. [Анна:] Я б їм не заздрила, тобою бувши, нещасним тим покидькам. Ах, прости, забула я, — він і тебе ж покинув! (Леся Українка, III, 1952, 334).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 23.