ПОКИ́НУТИЙ, ПОКИ́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас.
мин. ч. до покинути 1—8. Понад шляхом догоряли
покинуті багаття (Олесь Гончар, III, 1959, 82); В цей час
у чагарничку переліска заіржала покинена там кобила (Іван Ле,
Наливайко, 1957, 389); Знову сідав на розламані ясла
чи на одірване колесо, забуте і покинуте людьми, і
журливо похитував головою з боку на бік.. Це був Григір
Тетеря (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 391); От коли б вони прийшли
й подивились на свого внука, підстреленого, знесиленого,
покинутого в комишах на обід вовкам та воронам...
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 365); Цвіте в росі холодний сад, і десь
гармонія ридає, немов покинута дівчина когось
байдужого гука... (Володимир Сосюра, I, 1957, 434); Плаче покинута синами
мати (Олександр Довженко, I, 1958, 240); Йому здавалось, що прийшов
кінець, що він — самотній, всіма покинутий і
забутий, — помре серед чужих людей (Петро Колесник, Терен.., 1959,
344); Пішла [Зінька] стежкою одна, пригнічена,
ображена в кращих своїх почуттях, покинута любимим
(Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 176); Вона була з тих, що звуть
«зачуханими», себто покинутими без ніякого догляду...
(Борис Грінченко, I, 1963, 294); Вітюньо, покинений майже цілком
на руки чужинки-няньки, як здоровенький, гуляв цілий
день та радів і ясному сонечку, і квітам, і всій
принадній українській весні (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 66); Віщує
серце, що в палатах Ти розкошуєш, і не жаль Тобі
покинутої хати... (Тарас Шевченко, II, 1963, 11); Я переходив
з рук в руки серед безладних питань, розпочатих і
зараз покинутих справ, хвилевих турбот, які мінялись
на інші (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 357); * Образно. Крикнула
беззвучно навздогін [вітрові] покинена смерічка,
хитнула верхів'ям, простягає віття, вернути хоче (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 307);
// покинуто, безос. присудк. сл. Коло
клуні пашня потрушена; з півстіжка, чи збито, чи не
збито, а забуто й покинуто... (Марко Вовчок, I, 1955, 170);
Роботу покинуто.. Годинка сну осміхається трудягам
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 210); Утяли двадцять чотири дубки
трохи до часу... На ввесь ліс тільки й було таких
двадцять чотири — ще не за моєї пам'яті зросли, мабуть,
колись на маяки покинуто їх (Любов Яновська, I, 1959, 348).
2. у знач. прикм. Який залишився без догляду, уваги, яким перестали цікавитися, займатися. Орестові Білинському здалося, що Річинська, незважаючи на присутність дочок і маси родичів,.. почуває себе не тільки самотньою, але й покинутою (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 175); Ліворуч, серед степу, чорніла, немов купа землі, напівзруйнована й покинута казахська зимівля (Олесь Донченко, IV, 1957, 8); Хапаючись за дерева, спустився [Денис] в яр і скоро знайшов покинуту, обгороджену ветхим тинком лісову криницю (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 244).