ПОЛА́, и, жін. Край кожної з половин одягу (пальта,
шинелі, піджака і т. ін.), що розгортається спереду.
Поли крає, а плечі латає (Номис, 1864, № 1545); Він
довго обтрушувався, чепурився, обтер порох з чобіт
полою шинелі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 38); Холодний
березневий вітер шарпав поли чорного пальта (Петро Панч, Синів..,
1959, 3).
♦ З-під поли [продавати (купувати і т. ін.)]: а)
таємно, незаконно (продавати чи купувати щось). — Нічого
ані купити, ані тобі продати — хіба з-під поли,
крадькома (Василь Еллан, II, 1958, 7); б) таємно робити що-небудь.
Збір було призначено на вигоні біля тих самих вітряків,
де глитайня підняла колись на крилі свого найлютішого
ворога Яреська Матвія, що водився з кременчуцькими
бунтарями і читав з-під поли селянам протицарські
афішки (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 16); Із поли́ в по́лу
[віддати (передати і т. ін.)] — безпосередньо від одного
до іншого, з рук у руки. Не довго торгувались,
перехрестились на схід сонця, і стригун із поли в полу
перейшов до мене (Збірник про Кропивницького, 1955, 8); Мов (наче,
неначе і т. ін.) за поли тягне кого — кому-небудь дуже
хочеться здійснити щось. Тягне було мене наче за поли
надвір, на той шлях, кудою понесли її на кладовище
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 64); Думки розбирали голову... Як
там у городі? Що з Христею?.. — Пріську наче за поли
тягло піти довідатися (Панас Мирний, III, 1954, 106); Під
полою — потай від інших, таємно. — Хоч Дорош і
городянин, а, бач, поділився хлібом-сіллю, а ми, селюки,
під полою зжували. От і розбери... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964,
444); Поли (полу) вріж та тікай — будь-що, за
всяких умов поривай стосунки з ким-небудь недобрим,
лихим, уникай неприємних ситуацій. Од ледачого
поли вріж та тікай (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 205);
[Грицько:] Годі, Химко, не плач. Знай, що тут,
у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій
від неї! Поли вріж та тікай (Панас Мирний, V, 1955, 256);
[Дудар:] Це така казка, що полу вріж, та тікай...
(Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 68); Поли (полу) врізати —
зовсім перестати бувати де-небудь, у когось. Після
того, як поли врізав [Грицько] від Чіпчиної хати; казав і
Христі, щоб не ходила (Панас Мирний, II, 1954, 290); Тягти
(смикати і т. ін.) за поли кого — настирливо вимагати
чогось. Смішні ті наші видавці: оце смичуть за поли, —
давай щось нового! — а даси, то воно й зостаріється
те нове, поки на світ вилізе (Леся Українка, V, 1956, 75);
Ударити (вдарити, ударитися, вдаритися) об (у) поли
[руками] — виявити збентеження, здивування, розгубленість
і т. ін. з певного приводу. Як.. роздивились і вгадали, що то
солдат мальований, так аж об поли вдарили руками
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 16); Увійшов [чоловік] у хату,
Ударивсь об поли: Лазять діти в запічку Голодні і голі
(Тарас Шевченко, II, 1963, 141).
2. розм. Повішене полотнище, яке розсувається, відкидається в сторону і т. ін. «Ануте!» Як се тільки гукнув [Юдун], так поли у шатра і впали, а під шатром, чого то там не було? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 241).