ПОЛАДНА́ТИ, аю, аєш, док.
1. перех. і неперех. Док. до ладнати 1 — 5. Чи поладнають, чи зрозуміють уже один одного — ці двоє старих товаришів? (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 249); Ломить свій гнів і гордість чоловік, ще надіючись, що можна миром поладнати з паном (Михайло Стельмах, I, 1962, 421); Подаючи зламане кайло, коваль сказав: — На, Софроне, поладнай (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 33); На партбюро неодмінно вирішили: — дітям-сиротам, удовам, інвалідам першою чергою хатини поладнати (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 43); Обережно поладнала [мати] подушку, зняла пір'їнку з голови і тихо, щоб не розбудити його [Андрія], вийшла з кімнати (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 76).
2. перех. Те саме, що налагодити. Ольга буде зо мною, — вона так поладнала свої справи, щоб могти виїхати зо мною на довший час (Леся Українка, V, 1956, 342); — Це вже факт, коли я кажу. Я з лісничим такі справи поладнаю (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 43).