ПОЛАЯТИ, аю, аєш, перех.
1. Док. до лаяти1. Аби вас [Христю і Пріську] випхнути з села.. А випхнути треба, бо зовсім пропаде Хведір. Думав, як полаю — оханеться... Кий біс! (Панас Мирний, III, 1954, 54); На цей раз зацікавило її, за що саме Артем отак полаяв Павлушу, отак уразив його й образив (Андрій Головко, II, 1957, 251); У розмовах ввічливий [Хома] і не лихослов. Ніколи не скаже: «Чорти б тебе взяли», а як захоче кого полаяти, говорить: «Хай йому тямиться» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 80).
2. док. Лаяти якийсь час. Так було тільки часом забуду, де що покладу: пані трохи мене полас та й перестане (Нечуй-Левицький, III, 1956, 260); Зайшов [Єгор], як завше, на відкатку, постояв, дивлячись на шків, полаяв (трохи, для порядку) нерозторопних новачків (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 197).