ПОЛІЦІА́НТ, ПОЛІЦІЯ́НТ, а, чол., розм. Те саме, що поліцай. Десь на вулиці взявсь поліціант, неначе з землі виріс (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 300); Уже прощаючись, поліціант поінформував Швенда, що чув розмови, буцімто дуче сховали десь флотські офіцери (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 209); Двері відчинилися і ввійшов поліційний комісар,.. а за ним три чи чотири поліціянти (Іван Франко, IV, 1950, 168); Маю таке переконання, що ті типи [поліцаї] між собою різняться дуже мало. Правда, самодержавний поліціянт таки трохи самодержавніший, а конституційний трохи конституційніший, але суть у них лишилася одна (Гнат Хоткевич, II, 1966, 359).