Словник української мови

ПОЛІХРО́МНИЙ, а, е, спец. Прикм. до поліхромія. Зникли одноманітні сірі тони. Верстати випускають з поліхромним фарбуванням (Комуніст України, 6, 1966, 49); В центральних районах [України] переважають червоні і сині [вишивки], а далі на Захід — поліхромні в одній якійсь кольоровій гамі (Народна творчість та етнографія, 1, 1966, 55);
//  Який характеризується поліхромією. Розвивається [у сарматський час] так званий поліхромний стиль, у якому кольоровий ефект досягався шляхом поєднання на золотому або срібному фоні різних вставок з яскравого різнокольорового каміння і скла (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 239).