ПОЛІ́ЛЬНИК, а, чол.
1. Той, хто поле. Слідом за культиваторами, що проривали буряк, ішла його бригада полільників, докінчуючи й поправляючи руками те, чого не могли зробити механізми (Яків Качура, Вибр., 1953, 231); На ниву сходились люди з усіх кінців села, і незабаром полільники зайняли чималу ділянку, повівши її ген туди, до зеленого валу лісосмуги (Літературна Україна, 15.VI 1962, 1).
2. Знаряддя для розпушування ґрунту і очищення посівів від бур'янів. Восени міжряддя суниць розпушують кінними полільниками (Колгоспник України, 1, 1954, 34).