Словник української мови

ПОЛІМЕ́РИ, ів, мн. (одн. полімер, у, чол.). Високомолекулярні сполуки, молекули яких побудовані з багаторазово повторюваних груп атомів (елементарних ланцюгів) однакової структури. Полімери, як правило, складаються з великих ланцюгових молекул, які називають макромолекулами (Знання та праця, 7, 1965, 3); Очистивши від непотрібних домішок, мономери з'єднують й витягують у довгі низки — полімери. З них хіміки можуть синтезувати будь-які речовини (Наука і життя, 1, 1965, 23);
//  Речовини однакового хімічного складу, які відрізняються кількістю атомів у молекулі. Існує думка, що луска риби — це своєрідний природний полімер. Внаслідок цього тертя між поверхнею луски і водою під час руху риби різко зменшується (Знання та праця, 10, 1967, 13); Слідом за каучуком з'явилися поліетилен, полівінілхлорид, поліакрилонітрил і сотні інших полімерів (Наука і життя, 8, 1968, 12).