ПОЛІЗТИ, зу, зеш, док.
1. Почати повзти (про
плазунів, членистоногих і т. ін.); поплазувати. Люди
б'ють гадюку, а вона, бідна, уже й не полізе (Словник Грінченка);
Почав [вуж] збиратися на гілку верболозу. Під його
вагою вона жалісно впала у воду,.. а він, вигинаючись,
поліз по ній мало не до самої серцевини деревця
(Михайло Стельмах, II, 1962, 125); * Образно. День за днем і ніч за
ніччю полізли, мов безногі черви поплазували (Панас Мирний,
III, 1954, 24);
// Почати пересуватися, спираючись на
руки і ноги; порачкувати (про людину). Митрик, що
покинула його мати у сінях, бачачи, що двері у хату
відчинені, поліз-поліз, переліз через поріг (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 464).
2. перен., розм. Почати йти (у 1 знач.) поволі.
До завтра листа відкладать не хочу, бо ніколи буде:
зрання полізу до Горощенка (все з тою дурною пломбою!),
хто зпа, скільки стримітиму в нього (Леся Українка, V, 1956,
281);
// Зійти, піднятися куди-небудь насилу, через
силу. Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет]
по східцях наверх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 398);
// зневажл.
Почати настирливо пересуватися, незважаючи на
перешкоди. Зараз ніч — банда полізе лише ранком
(Юрій Яновський, I, 1958, 127);
// Почати входити, заходити
кудись. І в тую костяну комору Полізли свині ізнадвору,
Мов у калюжу (Тарас Шевченко, II, 1963, 226); Тоді перерва була.
Хто в коридор курити поліз, хто до рояля, хто до
газет (Андрій Головко, I, 1957, 154);
// Повільно посунути
великою масою (про дим, туман і т. ін.). З плавнів
вставала ніч. Спочатку морок поліз з-поміж очеретів, а за
ним дихнули озерця й купини білим туманом (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 363); Вдарили зенітки.. Дим поліз по вулицях
(Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 103);
// Почати повільно
поширюватися (про чутки, вісті і т. ін.). Село
заворушилося. Різні чутки полізли із будинку в будинок (Вадим Собко,
Запорука.., 1952, 39);
// Рухаючись, пересунутися
з одного місця на інше; сповзти. Обличчя в неї біле, як
крейда,.. коси вибилися з-під платка, та й платок сам
поліз набік (Панас Мирний, III, 1954, 151).
♦ Кусок в горло не полізе див. кусок; Ніби (неначе
і т. ін.) полізли [по спині (по тілу і т. ін.)] комашки
(мурашки) — те саме, що Мурашки бігають (забігали,
пішли, полізли і т. ін.) за (поза) спиною (по спині,.
по тілу і т. ін.) (див. мурашки). Роман іздригнувся
од того крику.. В Романа ніби полізли по спині комашки
(Нечуй-Левицький, VI, 1966, 397); Синявій надто ревниво ставився
до музики,.. й від тих мажорних, сильних акордів
здригнувся, відчув, як мурашки полізли по тілу (Іван Ле, Міжгір'я,
1953, 60); По плечах полізла мурашня див.
мурашня.
3. Почати підніматися по чому-небудь вгору або спускатися вниз, допомагаючи собі руками і ногами або ланами. Якусь мить Сахно ще міркувала, потім обійняла стовбур руками й ногами і полізла догори (Юрій Смолич, I, 1958, 95); Дівчина зігнулась, вишукуючи в траві суниці, а я поліз на черешню (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 92); * Образно. Спокійно підніс [Андрій] запаленого сірника під стріху своєї повітки.. Понад кроквою полізли язики на горище, обгортаючись блакитним димком (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 266).
4. на кого—що. Почати забиратися, вилазити на
кого-небудь високого, щось високе або розташоване вгорі.
Дівчина підняла свої руки і полізла теж на віз, аж на
саму верховину, де стояв стовп (Панас Мирний, I, 1954, 46);
Той пішов на своє місце, через кілька хвилин заглянув
до мене.. і врешті поліз на верхню поличку, де лежали
мої речі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 428); Бандити кинулись
тікати. Той, що був у баранячій шапці, і собі поліз
на коня (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 72); Перед вечором
Павло прийшов додому, скинув кожуха і поліз на піч
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 370);
// Перелізти або почати
перелазити через що-небудь. Стара бабуся їм докладно за все
розказала й намовила їх полізти через тин та нарвать
груш (Нечуй-Левицький, II, 1956, 377); Вона полізла через перелаз
(Панас Мирний, IV, 1955, 99);
// перен. Повившись, піднятися
вгору (про виткі рослини). Польова повитиця полізла
догори по стеблині жита (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); Поки
приїде хлопець у відпустку, то вшюград і по ній, по
його вежі, пов'ється, полізе туди, аж до неба
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 329).
♦ Волосся полізло вгору (догори); Чуб поліз угору
(догори); Чуприна полізла вгору (догори) — стало дуже
страшно. Лупить Чіпка свої очі у темну темноту..
Ось щось зразу залопотіло... Мороз пробіг вподовж
спини; волосся полізло вгору... (Панас Мирний, II, 1954, 225);
Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори,
серце перестало стукати в грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 82);
Аж ось.. загавкав собацюга. За ним недалеко другий, далі
третій, четвертей... Чуб угору поліз у хлопців, і що
далі було, — вже вони не пам'ятають (Степан Васильченко, II, 1959, 155);
На стіну (на стіни) полізти — стати до краю збудженим,
роздратованим від чогось. — Глядіте лишень,
сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й
на стіни полізем? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 73); Очі на лоб
(на лоба, догори і т. ін.) полізли; Очі рогом
полізли див. око 1.
5. перен. Почати висовуватися назовні, вилазити на поверхню. З води полізли ніби два чорні типи з мережі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 228); — Я раз убив одну жабу, — така здорова, пузата лізе. Я цеглиною як пошпапурю [пошпурю], — так з неї кишки і полізли (Панас Мирний, I, 1954, '271).
6. розм. Почати залазити, пробиратися куди-небудь.
Кайдашиха глянула на вбогу сім'ю, на вбогу хату і не
церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на
покуті (Нечуй-Левицький, II, 1956, 318); Якось на зборах ..
непрошений, незваний поліз [Романик] у президію (Ірина Вільде,
Сестри.., 1958, 462);
// Почати влазити кудись.
Берестовський поліз у кабіну.. Грузовик рушив (Леонід Первомайський,
Дикий мед, 1963, 400);
// Зануритися у що-небудь
рідке: поринути. Явдоха мерщій у жлукто і полізла
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 193); — Нарізали ми сухого очерету.
Поліконденсація
голови сіном притрусили і опівночі полізли в воду
(Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 14).
♦ Полізти в голову — почати настирливо
з'являтися в думках. Радіація, патологія — всілякі дурниці
полізли в голову (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 300); Полізти
живцем (живим) в (у) могилу (в яму) — позбавити себе
життя, заподіяти собі смерть. В бою як буде необачне,
То може згинуть неборак; Тогді не буду жить чрез
[через] силу, Живцем полізу я в могилу (Іван Котляревський, I, 1952,
210); — Я ж мати тобі, а ти до мене гірше, чим до
худоби.. Я і сама б хотіла скоріше померти. Так
живцем у могилу не полізеш... (Михайло Стельмах, II, 1962, 373);
Полізти у (в) вогонь (огонь, воду, пекло) — те саме,
що Піти [і] у вогонь і [у] воду (див. вогонь). Дурень,
дурень, — а в огонь не полізе (Номис, 1864, № 6498);
[Він:] Я так вас люблю, що, як скажете ви, Я в пекло
полізу без слова (Володимир Самійленко, I, 1958, 215); У петлю полізти —
наразитися на небезпеку, ризикуючи життям.
7. з інфін. і без додатка, перен., розм. Почати
настирливо звертатися до кого-небудь з чимсь. Зрадів
[Карпо], та так з масними устами й поліз цілуватися
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 299); Господар, зібгавши гонор, поліз із
пробаченням, запевняючи, що нема чого гніватися
(Михайло Стельмах, I, 1962, 16);
// Почати настирливо домагатися
якоїсь посади, певного становища і т. ін. — Ти, певно,
в управителі полізеш? — якось глухо запитав він
(Панас Мирний, I, 1954, 341); — Ти, анахтемський вилупку, в
начальство поліз? — бухикає простудженим голосом [батько] .. —
Простим уже не хочеш жити (Михайло Стельмах, II, 1962, 29);
// на
кого — що. Навально посунути на кого-, що-небудь
(про ворожі сили). — Ніхто не полізе на нашу землю
(Михайло Стельмах, II, 1962, 111).
♦ В бійку полізти — розпочати, затіяти бійку;
втрутитися в бійку. Ще слово — і в бійку полізе; Полізти
на рожен див. рожен.
8. розм. Просунути руку, пальці куди-небудь, у
щось. Роман побавився довгим срібним ланцюжком від
годинника, поліз у кишеню і витяг звідти шкіряний пулярес
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 107); Він хапливо поліз у пазуху
й витяг щось загорнуте в ганчірочку (Андрій Головко, I, 1957,
126);
// Зробити рух у напрямі до чого-небудь. Очі
його, як свічки, запалали, а рука полізла знову до рижої
бороди (Панас Мирний, I, 1954, 277); Першим поліз ложкою
до казана Охрім (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 80); Пан моторошно
здригнувся й поліз рукою до гаманця (Михайло Стельмах, I, 1962,
629).
♦ Не полізти за словом (по слово) до кишені (в
кишеню) див. кишеня.
9. Розпастися на шматки (про тканину, хутро).