в означеннях
Тлумачення, значення слова «полізти»:

ПОЛІЗТИ, зу, зеш, док.

1. Почати повзти (про плазунів, членистоногих і т. ін.); поплазувати. Люди б'ють гадюку, а вона, бідна, уже й не полізе (Словник Грінченка); Почав [вуж] збиратися на гілку верболозу. Під його вагою вона жалісно впала у воду,.. а він, вигинаючись, поліз по ній мало не до самої серцевини деревця (Михайло Стельмах, II, 1962, 125);  * Образно. День за днем і ніч за ніччю полізли, мов безногі черви поплазували (Панас Мирний, III, 1954, 24);
//  Почати пересуватися, спираючись на руки і ноги; порачкувати (про людину). Митрик, що покинула його мати у сінях, бачачи, що двері у хату відчинені, поліз-поліз, переліз через поріг (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 464).

2. перен., розм. Почати йти (у 1 знач.) поволі. До завтра листа відкладать не хочу, бо ніколи буде: зрання полізу до Горощенка (все з тою дурною пломбою!), хто зпа, скільки стримітиму в нього (Леся Українка, V, 1956, 281);
//  Зійти, піднятися куди-небудь насилу, через силу. Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет] по східцях наверх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 398);
//  зневажл. Почати настирливо пересуватися, незважаючи на перешкоди. Зараз ніч — банда полізе лише ранком (Юрій Яновський, I, 1958, 127);
//  Почати входити, заходити кудись. І в тую костяну комору Полізли свині ізнадвору, Мов у калюжу (Тарас Шевченко, II, 1963, 226); Тоді перерва була. Хто в коридор курити поліз, хто до рояля, хто до газет (Андрій Головко, I, 1957, 154);
//  Повільно посунути великою масою (про дим, туман і т. ін.). З плавнів вставала ніч. Спочатку морок поліз з-поміж очеретів, а за ним дихнули озерця й купини білим туманом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363); Вдарили зенітки.. Дим поліз по вулицях (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 103);
//  Почати повільно поширюватися (про чутки, вісті і т. ін.). Село заворушилося. Різні чутки полізли із будинку в будинок (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 39);
//  Рухаючись, пересунутися з одного місця на інше; сповзти. Обличчя в неї біле, як крейда,.. коси вибилися з-під платка, та й платок сам поліз набік (Панас Мирний, III, 1954, 151).
Кусок в горло не полізе див. кусок; Ніби (неначе і т. ін.) полізли [по спині (по тілу і т. ін.)] комашки (мурашки) — те саме, що Мурашки бігають (забігали, пішли, полізли і т. ін.) за (поза) спиною (по спині,. по тілу і т. ін.) (див. мурашки). Роман іздригнувся од того крику.. В Романа ніби полізли по спині комашки (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 397); Синявій надто ревниво ставився до музики,.. й від тих мажорних, сильних акордів здригнувся, відчув, як мурашки полізли по тілу (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 60); По плечах полізла мурашня див. мурашня.

3. Почати підніматися по чому-небудь вгору або спускатися вниз, допомагаючи собі руками і ногами або ланами. Якусь мить Сахно ще міркувала, потім обійняла стовбур руками й ногами і полізла догори (Юрій Смолич, I, 1958, 95); Дівчина зігнулась, вишукуючи в траві суниці, а я поліз на черешню (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 92);  * Образно. Спокійно підніс [Андрій] запаленого сірника під стріху своєї повітки.. Понад кроквою полізли язики на горище, обгортаючись блакитним димком (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 266).

4. на кого—що. Почати забиратися, вилазити на кого-небудь високого, щось високе або розташоване вгорі. Дівчина підняла свої руки і полізла теж на віз, аж на саму верховину, де стояв стовп (Панас Мирний, I, 1954, 46); Той пішов на своє місце, через кілька хвилин заглянув до мене.. і врешті поліз на верхню поличку, де лежали мої речі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 428); Бандити кинулись тікати. Той, що був у баранячій шапці, і собі поліз на коня (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 72); Перед вечором Павло прийшов додому, скинув кожуха і поліз на піч (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 370);
//  Перелізти або почати перелазити через що-небудь. Стара бабуся їм докладно за все розказала й намовила їх полізти через тин та нарвать груш (Нечуй-Левицький, II, 1956, 377); Вона полізла через перелаз (Панас Мирний, IV, 1955, 99);
//  перен. Повившись, піднятися вгору (про виткі рослини). Польова повитиця полізла догори по стеблині жита (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); Поки приїде хлопець у відпустку, то вшюград і по ній, по його вежі, пов'ється, полізе туди, аж до неба (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 329).
Волосся полізло вгору (догори); Чуб поліз угору (догори); Чуприна полізла вгору (догори) — стало дуже страшно. Лупить Чіпка свої очі у темну темноту.. Ось щось зразу залопотіло... Мороз пробіг вподовж спини; волосся полізло вгору... (Панас Мирний, II, 1954, 225); Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 82); Аж ось.. загавкав собацюга. За ним недалеко другий, далі третій, четвертей... Чуб угору поліз у хлопців, і що далі було, — вже вони не пам'ятають (Степан Васильченко, II, 1959, 155); На стіну (на стіни) полізти — стати до краю збудженим, роздратованим від чогось. — Глядіте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни полізем? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 73); Очі на лоб (на лоба, догори і т. ін.) полізли; Очі рогом полізли див. око 1.

5. перен. Почати висовуватися назовні, вилазити на поверхню. З води полізли ніби два чорні типи з мережі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 228); — Я раз убив одну жабу, — така здорова, пузата лізе. Я цеглиною як пошпапурю [пошпурю], — так з неї кишки і полізли (Панас Мирний, I, 1954, '271).

6. розм. Почати залазити, пробиратися куди-небудь. Кайдашиха глянула на вбогу сім'ю, на вбогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті (Нечуй-Левицький, II, 1956, 318); Якось на зборах .. непрошений, незваний поліз [Романик] у президію (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 462);
//  Почати влазити кудись. Берестовський поліз у кабіну.. Грузовик рушив (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 400);
//  Зануритися у що-небудь рідке: поринути. Явдоха мерщій у жлукто і полізла (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 193); — Нарізали ми сухого очерету. Поліконденсація голови сіном притрусили і опівночі полізли в воду (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 14).
Полізти в голову — почати настирливо з'являтися в думках. Радіація, патологія — всілякі дурниці полізли в голову (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 300); Полізти живцем (живим) в (у) могилу (в яму) — позбавити себе життя, заподіяти собі смерть. В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогді не буду жить чрез [через] силу, Живцем полізу я в могилу (Іван Котляревський, I, 1952, 210); — Я ж мати тобі, а ти до мене гірше, чим до худоби.. Я і сама б хотіла скоріше померти. Так живцем у могилу не полізеш... (Михайло Стельмах, II, 1962, 373); Полізти у (в) вогонь (огонь, воду, пекло) — те саме, що Піти [і] у вогонь і [у] воду (див. вогонь). Дурень, дурень, — а в огонь не полізе (Номис, 1864, № 6498); [Він:] Я так вас люблю, що, як скажете ви, Я в пекло полізу без слова (Володимир Самійленко, I, 1958, 215); У петлю полізти — наразитися на небезпеку, ризикуючи життям.

7. з інфін. і без додатка, перен., розм. Почати настирливо звертатися до кого-небудь з чимсь. Зрадів [Карпо], та так з масними устами й поліз цілуватися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 299); Господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням, запевняючи, що нема чого гніватися (Михайло Стельмах, I, 1962, 16);
//  Почати настирливо домагатися якоїсь посади, певного становища і т. ін. — Ти, певно, в управителі полізеш? — якось глухо запитав він (Панас Мирний, I, 1954, 341); — Ти, анахтемський вилупку, в начальство поліз? — бухикає простудженим голосом [батько] .. — Простим уже не хочеш жити (Михайло Стельмах, II, 1962, 29);
//  на кого — що. Навально посунути на кого-, що-небудь (про ворожі сили). — Ніхто не полізе на нашу землю (Михайло Стельмах, II, 1962, 111).
В бійку полізти — розпочати, затіяти бійку; втрутитися в бійку. Ще слово — і в бійку полізе; Полізти на рожен див. рожен.

8. розм. Просунути руку, пальці куди-небудь, у щось. Роман побавився довгим срібним ланцюжком від годинника, поліз у кишеню і витяг звідти шкіряний пулярес (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 107); Він хапливо поліз у пазуху й витяг щось загорнуте в ганчірочку (Андрій Головко, I, 1957, 126);
//  Зробити рух у напрямі до чого-небудь. Очі його, як свічки, запалали, а рука полізла знову до рижої бороди (Панас Мирний, I, 1954, 277); Першим поліз ложкою до казана Охрім (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 80); Пан моторошно здригнувся й поліз рукою до гаманця (Михайло Стельмах, I, 1962, 629).
Не полізти за словом (по слово) до кишені (в кишеню) див. кишеня.

9. Розпастися на шматки (про тканину, хутро).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 73.

Коментарі (0)