ПОЛЮБЛЯТИ, яю, яєш, недок., перех., розм.
1. Ставитися до кого-, чого-небудь з симпатією; відчувати прихильність до когось, чогось. Усім серцем полюбляти Вчіться ближнього, З тяжких злиднів визволяти Неспроміжного [неспроможного] (Павло Грабовський, I, 1959, 117); Вони [дівчата] полюбляли Юрка за товариську вдачу, за буйний, але завжди справедливий норов, за вміння грати на всякому інструменті (Михайло Стельмах, I, 1962, 55); Сашко Птаха любив птиць. Особливо полюбляв він веселих і ніжних голубів (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 12).
2. також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь.
Пісні Савка дуже полюбляє, але голос подав тільки десь
у полі, на самоті (Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 7);
Дядько Оксентій дуже полюбляв нові слова, які густо
пішли в народ від дня революції, і в розмові вживав
їх для солідності (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 43); Полюбляв
він [Северко] сидіти десь у закутку та щось
майструвати (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 7);
// Надавати перевагу
чомусь. Безділля полюбля нездара, Лякають ледаря
турботи. Для трударя ж найтяжча кара — Позбавити
його роботи (Сергій Воскрекасенко, Подивись.., 1962, 25);
// також
з інфін. і з додатком; часто із запереч. часткою не.
Відчувати задоволення від чого-небудь. — Що було,
то минулося, — присоромила Груня молодицю, яка
полюбляла зазирати під чужу стріху (Костянтин Гордієнко, II, 1959,
331); Полоття хлопець не дуже полюбляв (Терень Масенко,
Роман.., 1970, 47);
// з інфін. і з додатком. Мати нахил,
пристрасть до чого-небудь. Гопкало, звичайно, не геній,
але... Добре хоч те, що не полюбляє спиртного (Микола Руденко,
Остання шабля, 1959, 122); Левко.. достогибелі
полюбляв галушки з кришениками старого сала (Михайло Стельмах,
I, 1962, 96); Кузьма Кирилович полюбляв говорити
по вченому (Остап Вишня, II, 1956, 87).