ПО́ЛЮС, а, чол.
1. Точка перетину уявної осі обертання
Землі з її поверхнею. За формою Земля є куля, помітно
сплющена біля полюсів (Про вулкани і землетруси, 1955, 32); Над
царством льодів через полюс Північний Мій шлях
простелявся — далекий, незвичний (Степан Олійник, Гумор.., 1951,
68);
// Місцевість, яка прилягає до цієї точки. Одежі
на себе понакутували [молодиці], наче на полюс
зібралися (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 451); Батьківщина
привіт посилає синам, — долітає у відповідь голос:
озивається наш, відкликається нам усиновлений, скорений
полюс (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 104).
2. спец. Точка перетину нерухомої осі з поверхнею тіла, яке обертається.
3. фіз. Один з двох протилежних кінців електричного
ланцюга або магніту. Затискачі елемента, до яких
прилучають проводи від зовнішнього кола, називаються
полюсами елемента (Курс фізики, III, 1956, 64); Якщо
полюси батарейки від звичайного кишенькового ліхтарика
з'єднати металевими дротиками з гальванометром, то
стрілки приладу відхиляться (Наука і життя, 10, 1958, 15).
▲ Магнітний полюс див. магнітний.
4. тільки мн., перен. Що-небудь абсолютно
протилежне іншому. Розпач і цинізм — от два полюси, між
якими гойдається душа буржуазного інтелігента в
капіталістичних країнах (Максим Рильський, III, 1956, 378).
▲ Полюс холоду — район найнижчих зимових
температур на земній поверхні. На клімат [Камчатки]
впливають як течії, так і полюс холоду, який міститься
не на Північному полюсі, а на кілька тисяч кілометрів
на південний схід, приблизно в районі Верхоянська
(Олександр Довженко, III, 1960, 321).