ПОЛОВІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до половіти 1;
// у знач. прикм. Легенький вітерець хвилями-хвилями
клонить важке колосся половіючого жита (Іван Франко, VIII,
1952, 339); За гребенем половіючих хлібів з'явиться
солом'яний бриль агронома (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 59).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 89.