Словник української мови

ПОЛУ́ЧКА, и, жін., розм. Заробітна плата. Цього року з грішми і сівба пройшла легше. Ще й зосталося карбованців кілька, — доклали до них Артемову получку та й купили телицю (Андрій Головко, II, 1957, 398); Проміння сонця гріло тучку, хитались віти золоті, коли він матері получку приніс уперше у житті (Володимир Сосюра, II, 1958, 435);
//  День одержання заробітної плати. — Завтра неділя, а сьогодні в нас получка (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 38); Береглася [Маруся], щоб хоч звідсіля хазяїн не вигнав. Часом на хліб до получки немає, а за підвал уже зарані сплатить (Андрій Головко, II, 1957, 440).