ПОЛУ́КІПОК, пка, чол. 30 снопів скошеного або зжатого хліба, складених колоссям усередину й прикритих одним снопом зверху. Привиділась Хариті вижата нива, а на ній стоять полукіпки і блищать проти сонця, як золоті (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 15); Вдалині рясніли.. Полукіпки важучої пшениці (Максим Рильський, III, 1961, 105); Колись.. жнива тривали ціле літо. Зжатий чи скошений хліб здебільшого в'язали в снопи, складали у п'ятки (5 снопів), полукіпки (30 снопів) та копи (60 снопів) (Народна творчість та етнографія, 1, 1966, 40); * Образно. Чоловік.. скидає шапку, і огнистий полукіпок вогкого волосся сиплеться йому на очі й потилицю (Михайло Стельмах, I, 1962, 453).