ПОЛУ́МАЦЬОК, цька, чол., заст. На Україні у XVII —
XIX ст. — міра ваги сипких тіл, що дорівнювала
близько 31 кілограма;
// Низька широка, подібна до миски,
посудина, що має таку міру. Давав полумацьок вівса
(Словник Грінченка); * У порівняннях. Бідні були дівчата. Без..
маєтку,.. без уроди, якісь косоокі, з великими губами,
низенькі, як полумацьки (Іван Франко, III, 1950, 97).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 101.