в означеннях
Тлумачення, значення слова «полинути»:

ПОЛИНУТИ, ну, неш, док., поет.

1. Легко, плавно полетіти (про птахів, комах і т. ін.). Вони [голубки] знялися з місця й полинули через озеро (Нечуй-Левицький, III, 1956, 291); Кравчина випускає гусей. Тривожно і радісно злетіли сірі гуси вгору і полинули, полинули... (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 605);  * Образно. І болящеє, побите Серце стрепенеться.. І полине голубкою Понад чужим полем (Тарас Шевченко, II, 1963, 64);
//  Почати переміщатися, пересуватися в просторі (про літаки, ракети і т. ін.). Далеко позаду літака зринає він, той потужний реактивний гуркіт. Літак полинув сам по собі, а гуркотіння живе окремо від нього, живе, мов згадка про його політ (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 200).

2. Легко, плавно попливти. Зашипів затужавілий пісок під човнами, і два човни, як два селезні, тихо полинули по воді (Нечуй-Левицький, I, 1956, 54);
//  Почати текти. Я трудом наближаю Той радісний час, Коли води каналом Полинуть до нас (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 150).

3. Поїхати, піти, побігти куди-небудь. — Добре, добре, моя рибонько! Я тебе візьму з собою: під'їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене через сад, та й полинемо далеко, далеко! (Нечуй-Левицький, III, 1956, 156); [Василь (іде вулицею, співаючи):] Ой, накину свитину на спину, Таки до дівчини на всю ніч полину (Марко Кропивницький, II, 1958, 115);
//  Вирушити, відправитись куди-небудь. В які незвідані краї Полинуть правнуки мої? (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 5);  * Образно. Думка послухала мене і полинула в давній час у допотопний дикий бір (Осип Маковей, Вибр., 1954, 143);
//  Стрімко поїхати, побігти і т. ін. — Баскі гусарські коні, .. як на крилах, полинули по чудовій м'якій дорозі (Нечуй-Левицький, III, 1950, 142); Вона, як стріла, полинула, до пенька, на котрому сидів Пилинко (Панас Мирний, IV7, 1955, 306); Нарешті автомобіль виплутався з Уч-Каргала і, подвоївши швидкість, полинув новим, тепер тільки наїждженим шляхом (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 155).

4. Почати розповсюджуватися, поширюватися в просторі (про звуки, світло, запахи і т. ін.). В теплому повітрі полинули солодкі пахощі розпареної ріллі, торішнього зіпрілого листя (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 82); — Гей, стережися! — знову полинув Зіньчин голос (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 11); Спів полинув над островом, над берегами (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 217);
//  Почати поширюватися серед людей (про вісті, чутки і т. ін.). Далеко полинула слава про Жижку і його відважну дружину (Радянська Україна, 5.XII 1953, 3).

5. Почати швидко проходити, протікати (про час, події і т. ін.). Десь під крильми журавлиними Літо полинуло зморене (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 46); Дні холодні полинуть за днями догорать горобини вогнем... (Володимир Сосюра, Щастя.., 1962, 197).
Полинути думкою (думками, мріями і т. ін.) — думаючи, уявляти себе де-небудь в іншому місці. Правда нам світитиме крізь хмари, Ми ж далеко думкою полинем (Леся Українка, I, 1951, 351); Вулицею проїхали автомашини, навантажені цеглою, і Михайло мимоволі полинув думками в Каховку (Микола Зарудний, Світло, 1961, 67); Онук, закинувши руки за потилицю, полинув мріями своїми знову до Індії... (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 22).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 68.

Коментарі (0)