ПОЛИШАТИ 1, аю, аєш, недок., ПОЛИШИТИ, лишу, лишиш, док., перех., розм.
1. Вирушаючи звідкись
або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь;
залишати (у 1 знач.). Маріквіта вийшла, а вийшовши,
полишила в кімнаті китицю з гранат (Леся Українка, III, 1952,
385); Полишивши дружкам гільце і молоду, якій тепер
належало ліпити вареники для бояр, Марта з Меланею
поспішили в хату до Колибердів (Юрій Смолич, Мир.., 1958,
26);
// Вирушати, покидаючи тимчасово або назавжди
кого-, що-небудь. Розумів [Данило], що батька з
матір'ю не хоче полишати Анна (Антон Хижняк, Д. Галицький,
1958, 283); З болем у душі полишали [бійці] рідну
землю, але в серці берегли надію (Юрій Бедзик, Полки.., 1959,
5); — Ти пішов, а мене саму полишив... З ким же я буду
тепер ґаздувати..? (Михайло Коцюбинський, III, 1955, 353);
//
Зберігатися, не зникати. Оптимізм Лопе де Вега.. не полишав
його навіть у відображенні трагічних ситуацій (Літературна Україна, 8.I 1963, 4).
♦ Полишати (полишити) за собою кого, що: а)
рухаючись уперед, віддалятися від кого-, чого-небудь.
Другого дня вже й.. сапальниці полишали за собою довгі
рядки підсапаних буряків, а Олександра лише здалека
манячіла червоною хусткою, поспішаючи на роботу
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 60); б) випереджати, перевершувати.
2. Давати можливість розпоряджатися чим-небудь.
Щодо об'єму томиків, то справу цю з дорогою душею
полишаю Вам (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 205);
// на кого.
Доручати комусь піклуватися про кого-, що-небудь. При
війську треба служити 2—3 роки без перерви,..
полишати поле й хату на жінку й діти (Ольга Кобилянська, II, 1956, 12);
// кому. Заповідати кому-небудь щось. Доробився він
у тих лісах та на воді до того, що царинки свої
позадовжував [заборгував], дітей не в силі вивінувати
[наділити приданим] хоч так, як його дєдьо [батько] йому
по смерті своїй полишав (Антін Крушельницький, Буденний хліб..,
1960, 242).
Полишати (полишити) спадщину (спадок, у
спадщину, в спадок) — те саме, що Залишати (залишити) в
спадщину (у спадок) (див. залишати). [Мартіан:]
Палкий мій друг своєму сину і щире серце в спадок
полишив (Леся Українка, III, 1952, 298).
3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь, спричиняти щось; залишати (у 3 знач.). Зовсім відмінні почування полишила ця розмова в серці Регіни (Іван Франко, VI, 1951, 240); Зникнення Зіни і зустріч з Лебедем чомусь в однаковій мірі скаламутили душу і полишили в ній якісь недобрі передчуття (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 222); Творча діяльність Горького полишила свій вплив у всіх галузях культури українського народу (Вітчизна, 3, 1968, 133).
4. Зберігати, відкладати щось для кого-, чого-небудь; залишати (у 4 знач.). Ватаг полишив ще на закуску [худобі] невеличкі, не. дуже збиті худобою ділянки паші (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 174).
5. також з інфін. Переставати займатися чим-небудь,
припиняти щось робити; залишати (у 7 знач.).
Він доносив князеві, що полишає службу через те, що
літа й здоров'я не дозволяють йому клопотатись
такими трудними справами (Леся Українка, III, 1952, 513);
Антон Платонович полишив усе на світі і з пристрасною
енергією взявся за ескіз нової картини (Іван І. Волошин, Озеро..,
1959, 169);
// Відмовлятися від чогось, забувати про
щось. Ой полишив білий хлопець Маріку любити
(Словник Грінченка);
// перен. Припиняти використання чогось.
Полишити гніздо.
6. Зберігати в якому-небудь стані, положенні і т. ін.
За арештантами й ключник увійшов до кузні, полишаючи
двері за собою відхилені (Іван Франко, VI, 1951, 176);
Письменник [П. Козланюк] не полишає героя в сфері родинних
інтересів, індивідуалістичних прагнень самотужки
вибитися з бідності (Радянське літературознавство, 5, 1964, 65);
// Не
займати, не знищувати. Чи ти наважишся що відповісти,
чи будеш тікати, — Битимуть, знай, все одно. А потім
почнуть позивати, Гніватись будуть... Щоправда, і
бідний у нас не без права: Може, наприклад, благати, щоб
зуби йому полишили (Микола Зеров, Вибр., 1966, 355).