ПО́МАХ, у, чол., розм.
1. Різкий рух у повітрі вгору.
Все так швидко повстає і зникає, немов у тій казці, що
то від помаху чарівної хусточки вставали й гинули гори
та долини (Леся Українка, III, 1952, 521); Заяча шапка спадає
мені на очі, я поправляю її помахом голови (Михайло Стельмах,
Щедрий вечір, 1967, 110);
// спорт. Елемент
гімнастичних вправ. Помах — складний рух всього тіла або
окремих його частин з послідовним розгинанням суглобів
(Художня гімнастика, 1958, 121);
// Один оберт (колеса машини,
крил вітряка і т. ін.). Помах колеса.
2. Рух (руки, голови і т. ін.), що виражає прохання, наказ і т. ін. Помахом руки покликав [Пєшков] нас (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 26); Ще довго після того жили в його душі і ті прощальні помахи рук, і світлі, чисті усмішки незнайомих людей (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 292); Вивчення помахів крил комах дало можливість винайти конструкцію вітряків, що діють при слабкому вітрі (Комуніст України, 11, 1964, 50).
3. у знач. присл. помахом. Дуже швидко, вмить. Він дійшов до кінця гон [гонів], помахом переорав обніжок і врізався в землю Ремеза (Семен Скляренко, М. Щорс, 1938, 19).