ПОМАЛУ, присл.
1. Повільно, не поспішаючи. Юра помалу, обережно брів по воді (Іван Франко, IV, 1950, 426); Поїзд посувався помалу (Вадим Собко, Шлях.., 1948, 98).
2. Поступово, не зразу. Капризувала [дитина], плакала, їсти не хотіла, далі помалу вщухла (Степан Васильченко, II, 1959, 215); Помалу мої болі, викликані листом Мотрі, почали вщухати (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 196).
3. У невеликій кількості; потроху, трохи. — Вінок уже замовлено, і гроші на нього помалу збираються (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 166); Жаль їй було не помалу на свого ясного жениха, на Сомка Якима (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 95).
4. Без зайвих вимог, скромно. — Все ми гуртом
робимо, та й живемо собі помалу, нікого не зачіпаючи
(Панас Мирний, IV, 1955, 331).
Помалу ви (ти і т. ін.) — вигук, яким застерігають,
попереджують кого-небудь. — Помалу ви,
потерчата! — скрикнула налякана Маріора, притримуючи
стіл рукою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 186); Та помалу ти з тим
квачем! Ось на мене ляпнуло! (Леся Українка, III, 1952, 650).