ПОМАРНІТИ, ію, ієш, док.
1. Схуднути, побліднути
внаслідок хвороби, недоїдання, важкої праці і т. ін.
Він так помарнів і змінився на обличчі, що його трудно
було впізнать (Нечуй-Левицький, II, 1956, 200); Не один я
ранений бідою, не один від горя помарнів... Швидше б
наступ, — горе затопити кров'ю ненависних ворогів!
(Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 178);
// Утратити здоровий вигляд,
красу, привабливість (про обличчя, тіло). Не літа
зсушили тіло, а від праці помарніло (Українські народні прислів'я та приказки,
1955, 58); Не цвіте цвіт рясно, пишно в холоді при
плоті, помарніло біле личко на чужій роботі (Уляна Кравченко,
Вибр., 1958, 122).
2. Стати блідішим, менш яскравим (про фарби,
кольори і т. ін.). З того ж часу все для дівчини якось наче
помарніло й пов'яло: і місця, і обличчя всі поробилися
без цвіту (Марко Вовчок, I, 1955, 359); Сховалась осінь у ліси,
8 дерев спадає лист жовтавий, і вже зів'яли в лузі трави
та помарніла неба синь (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 25);
// Стати
тьмяним. Не журися, друже ревний, Що такий став
день наш темний, Що на небі сумовитім Зорі й місяць
помарніли, Що тумани луки вкрили, Бо се — перед
світом! (Павло Грабовський, I, 1959, 573); Там, на гаході, хмарні
овали, небокрай помарнів і поблід. Ти нічого мені не
сказала, тільки довго дивилась услід (Володимир Сосюра, I, 1957, 208).
3. перен. Зів'янути, втратити свіжість від нестачі вологи, поживних речовин і т. ін. Ой, не зникли золотії терни, тільки почорніли, ой, не всохли.. квіти, тільки помарніли (Леся Українка, I, 1951, 261); [Мар'яна:] Так, серцем я для себе скам'яніла; Садочок мій, не цвівши, помарнів... (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 480).
4. перен., рідко. Утратити силу, значення. Слава помарніла.