ПОМЕРКНУТИ і ПОМЕРКТИ, кну, кнеш, док.
1. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти. Померкли
мої стіни і меблі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 410); Всі дрібні
[зорі] давно померкли, небо затягла сіра вуаль (Юрій Яновський,
I, 1958, 211);
// Видатися менш яскравим. Від того
гуркоту, здавалось, сонце померкло (Володимир Гжицький, Чорне
озеро, 1961, 52);
// Перестати світити, світитися;
згаснути. Померкли спалахи, і довга ніч залягла над
галичанською землею (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 150); Тільки
бачила [Зоя] десь далеко попереду грайливе, сяюче
марево... І ось те марево несподівано померкло (Анатолій Хорунжий,
Незакінчений політ, 1960, 65);
// Стати невиразним, неясним,
нечітким. Померкли враз простори сині (Володимир Сосюра, II, 1958,
417);
// безос. Потемніти. Зразу померкло, тінь прикрила
усе (Панас Мирний, I, 1959, 168);
// Перестати існувати,
зникнути. Померкло світло враз з-перед моїх очей... (Павло Грабовський,
I, 1959, 208).
♦ Світ померк в моїх (твоїх і т. ін.) очах — хтось
опинився в стані, близькому до непритомності. Світ
померк в моїх очах, здавалось, обвалилось небо, гуркоче
громами (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 21).
2. перен. Утратити бадьорість, стати пригніченим.
Тато, мама, всі дома як почули, що дісся [діється], так
і померкли з превеликого жалю (Іван Франко, I, 1955, 68);
// Стати
сумним, похмурим (про очі, погляд і т. ін.).
Потьмарився віщий розум з туги, і померк урочий погляд з горя
(Леся Українка, I, 1951, 389);
// Утратити ясність, гостроту,
затьмаритися (про розум, свідомість, зір і т. ін.). Всі
недавні мрії, такі радісні, принадні, раптом померкли,
зів'яли (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 130).
3. перен. Утратити силу, значення, важливість.
Одне завдання померкло перед іншим.
Померкнути в пам'яті — забутися. Подвиг
молодогвардійців ніколи не померкне в пам'яті народу (Вечірній Київ,
24.I 1969, 2).