ПОМЕРТВІ́ТИ, ію, ієш, док.
1. Утратити ознаки
життя; завмерти, заціпеніти. Гершко осмілився і ще
дужче закричав. Але раптом замовк, помертвів. До його
носа донісся запах диму (Іван Франко, III, 1950, 43); — Коли
приходить дядько Ларивон, сумний такий, і каже:
«Німці Василька впіймали». Я помертвів (Юрій Збанацький,
Таємниця.., 1971, 164); Марта помертвіла, далі схопилась:
— Нечипоре, що тобі? Бог з тобою!.. (Грицько Григоренко, Вибр.,
1959, 270);
// Стати мертвотно-блідим. Очі її закрились,
лице помертвіло (Панас Мирний, III, 1954, 125);
// Утратити
чутливість, рухомість; заніміти (про частини тіла).
В неї все помертвіло від тих слів (Павло Загребельний, День.., 1964,
116).
2. Утратити свіжість; зів'янути. Деревце помертвіло.
3. Стати пустельним, безлюдним. Помертвіли вулиці.
4. Утратити яскравість; потьмяніти.