ПОМІ́ХА, и, жін., рідко.
1. Те, що заважає кому-, чому-небудь; перешкода. Добре діло утіха, коли ділові не поміха (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 85); — Сон не поміха; хто спить — той не грішить! — обізвалася баба (Панас Мирний, III, 1954, 307); [Ольга:] Я вашому щастю не поміха. Я нікому не заважаю (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 247).
2. тільки мн. Електромагнітні коливання, що викривляють сигнал, який приймається.