ПОМІ́СТЯ, я, сер., іст.
1. Земельне володіння поміщика. Старий Гамза, як не гаразд своє хазяйство вів, а проте усі його великі помістя були заложені в ломбард (Панас Мирний, IV, 1955, 204); Поміщик мав право збирати оброк у селян, що жили в його помістях, і примушувати їх робити на панщині (Історія СРСР, I, 1956, 119).
2. У Росії і на Україні до початку XVIII ст. — феодальна земельна власність, яка надавалася за службу у війську чи при дворі і яку, на відміну від вотчини, не можна було заповідати, продавати тощо. Помістя разом з селянами роздавались дрібним служилим людям за службу при дворі або у війську князя (Історія СРСР, I, 1957, 96).
3. рідко. Майно, власність.