ПОМІ́ТНИЙ, а, е.
1. Який можна побачити, помітити,
розрізнити зором. Ледве помітною стежкою підіймавсь
[Іван] вище й вище (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 308); Здоров'я
потроху поверталося до неї: на щоках з'явився ледь
помітний рум'янець (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 223);
// Який привертає увагу; примітний. Літня жінка
робить незначний рух головою, і серед загальної
нерухомості це здається особливо помітним (Вадим Собко, П'єси,
1958, 76); Мужчина він, що не кажіть, помітний!
Міцний, ставний, енергійний (Ярослав Гримайло, Подробиці..,
1956, 25).
2. перен. Який можна сприймати органами чуття; відчутний. Ледь помітний північний вітрець відсвіжував обличчя (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 93).
3. перен. Який своєю діяльністю, активністю і т. ін. позитивно відрізняється від інших. Не минуло й двох років, і Матвій став у районі людиною помітною, а тепер навіть знаменитою (Василь Козаченко, Нові потоки, 1948, 105).
4. перен. Який має велике, особливе значення; важливий. Помітне місце в творчості наших поетів займає військова тема (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 56); Опанас Васильович Маркевич залишив помітний слід в історії української фольклористики (Народна творчість та етнографія, 6, 1968, 24).