Словник української мови

ПОМИН, у, чол., заст. Те саме, що поминки. Мовчки вернули [селяни] на помин,.. Якось не складувавсь гомін, Навіть дяки не пили (Павло Грабовський, I, 1959, 137).
♦ І помину немає про кого—що: а) уже й не згадують, не говорять про кого-, що-небудь. За велетнів і помину немає; б) немає ніяких ознак наявності, існування чого-небудь; На помин душі чиєї: а) у релігійних обрядах — на молитву за померлого. Він думав передати їх [гроші] в церкву на помин душі небіжчика (Нечуй-Левицький, II, 1956, 214); б) щоб пам'ятати, не забувати про кого-, що-небудь; Немає (не було) і в помині — зовсім немає (не було), не існує (не існувало).