в означеннях
Тлумачення, значення слова «поминати»:

ПОМИНАТИ 1, аю, аєш, недок., ПОМ'ЯНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка.

1. Віддаючи шану, називати кого-, що-небудь. Видаючи його [альманах] на спомин Котляревського, буде великим гріхом не пом'янути нашого першого драматичного письмовця драматичним утвором (Панас Мирний, V, 1955, 374); Коли у Зубівку ми прибули 3 грузинськими гостями, з посланцями Од всіх трудящих рідної Москви, Щоб пом'януть ім'я Гурамішвілі, — Назустріч вийшли з квітами дівчата, І виступили повагом три діди, Три чисті білі хліби несучи (Максим Рильський, III, 1961, 106).
Не поминати (не пом'янути) лихом, лихим (поганим і т. ін.) словом кого: а) не згадувати про когось погано. — Жінко моя кохана! не поминай лихом мене, безщасного (Марко Вовчок, I, 1955, 29); — Матір побачиш, — кланяйся. Хай не поминає лихом дочку свою непутящу (Олесь Гончар, II, 1959, 260); б) ввічлива форма прощання з ким-небудь. — Не поминай лихом, лейтенанте! — попрощався моряк із своїм і Харкевича благодійником (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 14); Поминати (пом'янути) добрим (незлим і т. ін.) словом кого — з повагою, пошаною згадувати кого-небудь. Хто вік по-божому прожив, Ніколи зла і кривди не чинив, Того до смерті будуть поважати І добрим словом поминати (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 104); В сім'ї вольній, новій поминаємо сьогодні Тараса [Шевченка] незлим тихим словом (Павло Тичина. 111, 1957, 84); Щоб там [на могилах загиблих воїнів] і клумби були, і квіти були, і лавочки, щоб можна було посидіти та добрим словом героїв пом'янути (Остап Вишня, I, 1956, 360).

2. заст. Пригадувати (у 1 знач.). Поминаючи мак, їжте й так (Номис, 1864, № 12004); — Випиймо, о. Мойсей, як ми колись випивали.. Пом'янімо дні наших веселих молодощів! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 127); Терентій не сумнівався, що Мар'ян знову навідається до оселі, щоб пом'янути в ній Фросину (Михайло Стельмах, I, 1962, 183).

3. розм. Молитися за здоров'я живого або за упокій померлого. Я ніколи не зачепила малої дитини, за всіх молюся богу, ще й Параску.. поминаю в молитвах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 17); Сяде [Максим] собі у садочку... І вдову згадає І за її грішну душу Псалтир почитає. Катерину о здравії Тихенько пом'яне! (Тарас Шевченко, II, 1953, 55).
Поминати (пом'янути) праведну (грішну і т. ін.) душу — молитися за померлого. Діда Уласа як слід поховаємо, що від його грошей зостанеться — на церкву дамо, щоб поминали його праведну душу (Панас Мирний, IV, 1955, 258); Хто посадить на могилі Червону калину? Хто без тебе грішну душу Поминати буде? Доню моя, доню моя, Дитя моє любе! (Тарас Шевченко, I, 1963, 26).

4. Справляти поминки, брати участь у поминках. То було на самі проводи, і треба було через кладовище йти, де на гробках у той день усі поминають своїх родичів (Квітка-Основ'яненко, II, 1950, 77); Прийшли проводи. Треба, думаю, пом'янути свого покійничка (Нечуй-Левицький, III, 1956, 257).
Поминай як звали (звати) — про безслідне зникнення кого-, чого-небудь. [Націєвський:] Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і — поминай як звали! (Карпенко-Карий, I, 1960, 355); — Настю поминай як звали. На другий рік по Коліївщині татари як погнали її в ясир, так і слід захолов (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 47).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 120.

Коментарі (0)

ПОМИНАТИ 2, аю, аєш, недок., ПОМИНУТИ, ну, неш, док.

1. перех. Проходити або проїжджати повз кого-, що-небудь; минати. Поминаючи садибу міського голови, Мічурін і його дружина не чули, що говорилось про них на повитій диким виноградом веранді (Олександр Довженко, I, 1958, 398); Наче вихор, полетів Сірий під гору: поминаючи своє військо, Шахай знав, що все воно здригнулося (Юрій Яновський, I, 1958, 149); Мій машталір, в'їхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (Олекса Стороженко, I, 1957, 225); Гетьман поминув полковника і пішов до відчиненої хати (Іван Ле, Наливайко, 1957, 179);
//  Пропливати повз кого-, що-небудь. — Ми багато днів поминали островки. Я вже почав тинятися по палубі (Юрій Яновський, II, 1958, 84); «Лахтак», поминувши маленький острівець, заходив у протоку (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 37);
//  Обходити, обгинати кого-, що-небудь будь-яким транспортом, засобом і т. ін.; обминати (див. обминати 1 1). — Карпе! Держи-бо цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок (Н.- Лев., II, 1956, 275);
//  перен. Не зачіпати, не попадати (про предмет, яким ціляться в кого-, що-небудь). Але подушка поминула його та влучила благочинного по голові (Нечуй-Левицький, III, 1956, 117); Що ж ти [куля] рвалася з дула, Що ж мене ти поминула (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 89).

2. перех. Пропускати кого-небудь у дії, що розповсюджується на інших; обходити. Мина почастував горілкою передніше молодиць, а потім себе, а парубків поминув (Нечуй-Левицький, II, 1956, 120); Мічурін почав роздавати членам ревкому яблука.. Дістав яблуко й Рябов. Узяв і зніяковів — йому здавалось, що Мічурін помине його (Олександр Довженко, I, 1958, 455);
//  Певними діями, засобами обходити що-небудь (про те, що заважає). Уже з місяць Семен Федорович Коляда десятою дорогою обходив Маланчину хату, та біди своєї не поминув (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 403); Вміло поминаючи цензурні рогатки, журнал [«Плуг»] навертав читачів до революційних ідей (Радянське літературознавство, 2, 1968, 76);
//  Пропускати певну стадію у розвитку чого-небудь. Народи, які перебували до революції на стадії феодального і навіть патріархально-родового ладу, прийшли до соціалізму, поминувши капіталізм (50 р. Вел. Жовтн. сод. рев., 1967, 16);
//  Навмисне пропускати що-небудь, не зачіпати чогось (у розмові, якомусь повідомленні і т. ін.). Він розповів Міхонському зміст поеми,.. підносячи більше чудесні та фантастичні пригоди, а поминаючи побутові картини (Іван Франко, III, 1950, 34); Сурмач поминав всі ці свої спогади (Юрій Яновський, IV, 1959, 42); — Я помину причини, з яких сумні наслідки повстали, а сконцентруюся на самім результаті, котрий привів мене нині до вас... (Ольга Кобилянська, II, 1956, 317);
//  Залишати що-небудь поза увагою, не зважати на щось, не враховувати чого-небудь. Поминаючи вже те, що самі оповідання [«Громадські промисловці»] написані не дуже вдатно, мова їх вражає занадто локальним характером (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 206); Поминаємо докори з боку людей, подразнених у своїй амбіції тим, що ми відкинули їх власні вірші (Іван Франко, XVI, 1955, 333); Розсердив мене «Вісник», поробивши з моєї статті цитати тільки про Стефаника і зовсім поминувши мою характеристику Ваших творів (Леся Українка, V, 1956, 317).

3. тільки док., неперех., заст. Відійти в минуле, пройти (про час, певні події і т. ін.). Скільки літ поминуло, прошуміло століть, І як пам'ятник слави — Запоріжжя стоїть (Ярослав Шпорта, Запоріжці, 1952, 66);
//  Закінчитися, завершитися. Поминули й жнива (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 116).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 121.

Коментарі (0)